Кірдан, князь фалатрім,
прозваний Корабельним Майстром…
Вже на середині листа Фіндекано зрозумів — скінчено… Прокляття Судді наздогнало його там, де він цього і не сподівався. Юнак не винуватив Кірдана — хтозна, що він сам зробив би на його місці… Принаймні, попередити улюблену родичку Корабел мусив… Чутки… Звідки? Можливо — опісля довгої перерви прийшов корабель з Альквалонде… Новий корабель, збудований в Лебединій Гавані… Можливо… Хтозна… Проговорився хтось з Арафінвіонів, котрі часто гостювали в Доріаті? Князь Ельве затривожився, написав родичу… Чи не все одно… Еріен їде… Їде назавжди.
Він кинувся до вікна. Нінуінон не гаяв часу — супроводжуючі його Еldrim вже сиділи верхи. Фіндекано похапцем вийшов з зали. На галереї трохи сповільнив ходу, дійшов до сходинок. Еріен якраз спустилася у двір в своєму старому маскувальному вбранні лучника-Лаіквендо.
— Моя панно, — мовив Фіндекано стиха, — зачекайте…
Дівчина вистрибнула на коня. Нолофінвіон спустився по сходах, підійшов до вершниці.
— Вислухайте… хоча б… Не їдьте так…
— Вона не хоче з вами говорити, — сказав Нінуінон.
— Еріен, хоч півгодини… Я розповім вам усе, і тоді…
— Я не хочу говорити з вами, пане князю Фінгон… Я не дорікаю вам, але ж ви мусите зрозуміти — скінчено. Я вдячна вам за літа, проведені в Ломіоні… За Славетну Битву… Однак… Чому ви мовчали? Чому не оповіли одразу?
— Я не хотів торкатися старої рани… Я …
— Не треба виправдовуватись… Все вже сталося … Прощавайте…
— Еріен, я не можу вас відпустити ось так, назавжди… Зостаньтесь, прошу…
— А якщо я відмовлюсь, і загін зараз рушить, — мовила дівчина жорстко, — ви накажете лучникам стріляти?
Фіндекано відсахнувся від вершниці і випростався. Ніжне обличчя його наче взялося кригою і стало страхітливо схожим на лик князя Нолофінве.
— Gwanno mae, arphen brennil[148], - мовив він церемонно, — я радий, що став вам у пригоді. Ваше вміння лучниці значно поліпшилося з того часу, як ви прибули сюди, і тому ви вже не потребуєте навчителя. Я був вашим tano[149] всі ці роки, і визнаю, що недаремне витратив на вас час. Namarie, Еріен Ненаратіоні…
— Darto mae[150]… - вимовила дівчина і торкнула коня.
Фіндекано провів їх очима і пішов до сходинок, намагаючись триматися рівно і утримувати спокій на обличчі. Він навіть спромігся усміхнутись Анту, коли підліток запитливо звів на нього очі. Нолофінвіон не бачив світла Анари, білий день перетворився для нього на ніч. Єдиною думкою, що билася в голові сполоханим птахом, було призначене невідомо кому — Судді, чи Морінготто, а може обом: «Вам мене не взяти… Не здамся… Не дочекаєтесь…»
Він не здавався, не думав здаватись. Удар, який будь-якого іншого Квендо вразив би якщо не до втрати hroa, то, принаймні, вправив би у чорну тугу на довгий час, а то і довів би до божевілля, неначе не торкнувся сина Нолофінве. Молодий князь щоранку вмивався біля криниці, шикував своїх лучників і займався з ними військовими вправами. Другу половину дня він збавляв на вирішенні поточних справ княжого міста і всього Дор-Ломіну. Те, що князь нічого не їсть вже другий місяць, живучи виключно за рахунок духу, знав лише Ант, але юний Нандо мовчав.
Оскільки Фіндекано не зняв з руки своєї обручки, то про розрив заручин не знав ніхто… Окрім того ж Анта… Ант здогадувався, Ант бачив, як його князь, рятівник, названий батько сидить вечорами в невеличкому покоїку на вершечку вежі Ломіону, в кріселку, з книгою на колінах і дивиться у віконце на багряний захід Анари. Сидить в повній темряві, доки зорі не з’являться на небі, сидить до першого променя світанку у іншому віконці вежі… А потім кладе на стіл книгу, розкриту на одній і тій самій сторінці, спускається крученими сходами вниз і йде до криниці…
Те, що коїться неладне, відчували найближчі… Алмареа, Мірімон, Синьагіл, Елеммакіл… Ця дружна четвірка княжих охоронців дуже була здивована поспішним від’їздом князівни. Фіндекано пояснив її відбуття листом від Кірдана, який знудьгувався за любою родичкою, однак приятелі запідозрили зле, і не помилилися.
Чутки, про які йшлося у листі, поповзли містом… В Ломіоні жило багацько Синдар, Нандор і навіть приморських Телері, яких невідомо яким вітром занесло у ці краї. Нолдор — і наближені князя, і мешканці граду не знали, що й відповідати на деякі слизькі питання. Коли Алмареа обережно заговорив з Фіндекано про це, той, замість відповіді, звелів зібрати бажаючих до святкової зали. Так робилося чотири рази на рік — святкувалися два стояння Анари, і два рівнодення року Анари…