Фіндекано повертів в пальцях персня Еріен і мовив неохоче:
— Вона з прибережних Телері… Вона покинула мене, коли дізналася, що я… Дізналася про Альквалонде…
— А, то ось чому… — зітхнула Артаніс, — але ти вистояв. Милий мій Астальдо…
— Мене вирятував Руссандол. Хтось його викликав — напевно зброєносець.
- І як він тобі допоміг?
— Відвіз на берег Хіселіну і змусив битися з ним на двобої. Опісля того я проспав дві доби і зцілився. Однак, я попросив би, сестро, зберігати це в таємниці. Ніхто не знає — навіть Фінарато… Мої воїни теж, окрім, звісно Анта…
Артаніс подивилася на нього, як на примару.
— Ти муштрував воїнів, дбав про Дор-Ломін, і ніхто не здогадався, що чорна туга повила твою душу?
— Я просто намагався не здаватись.
— Ти — Нолдо, — мовила Артаніс з гордістю, — ми всі такі — і мужі, і жони… Я втекла від Келеборна, бо не маю більше сили спілкуватися з ним. У нас, Нолдор, подружжя є парою рівних. І не тільки у Нолдор — моя мати є Телере, я близько знаю родину князя Ольве… Жона Туракано була з Ваніяр, однак… А у Доріаті… Втім, я знаю, звідки це йде — від княжої родини. Пані Меліян… Вона Майе… Істота іншого виду… Ти можеш зрозуміти, про що я?
— Я знав близько лише Маяр з садів Ірмо, — відповів Фіндекано задумливо, — вони здавалися мені чулими і лагідними. Не знаю…
— Княгиня теж є чулою і лагідною. Вона ніколи не суперечить князю Ельве, постійно вихваляє його мудрі рішення, плеще у долоньки за кожним його порухом. Однак, на ділі виходить так, що всі ці мудрі рішення йому підказала вона. Вона грає на його слабкостях, наче перебирає струни арфи. В Доріаті це нікому не видається дивним, а от на непризвичаєне око… І тамтешні Еldrim вимагають від своїх подруг саме таких стосунків. Грати, весь час грати… Весь час вихваляти свого meldo, весь час нагадувати всім, що є лише дівою, нездатною до серйозних справ… Коли Келеборн побачив у мене в руках твір любомудра Кередіра замість сувоя з поетичними творами, він оповідав мені, що це є непризвоїтим, від заходу до сходу Анари.
— Думаєш, що подібні звичаї завела в Доріаті сама княгиня?
— О, так… Їй так зручніше… Вона приручила красеня-Квендо і тримає його в золотій клітці. Це таки дійсно правда, а не перебільшення князя Феанаро щодо нашого рабства у Валар. Але, щоб її іграшка не відчувала себе рабом, пані княгиня схиляється перед нею, а інші Еldrim думають, що інакших стосунків не існує.
- І ти розірвала заручини, сестричко?
Артаніс блиснула очима, немов соколиця:
— Фіндекано, та я ж не є убивцею! Якщо я поверну Келеборну персня — він згасне, мов полум’я свічі. За їхнім нерозумним звичаєм, під співи linnar[163] і гру talagantrim [164]. У Валінорі від чорної туги лікували сади Ірмо, тому ніхто з Ельдар не відходив до Мандосу від нерозділеного кохання. А тут… Я просто втекла на деякий час, подихати повітрям волі.
Фіндекано похитав головою. Він розумів, що для запальної Нолде подібні стосунки будуть мукою вічно. Артаніс ніколи не звикне до доріатського звичаю, хіба що зламає в собі щось важливе.
— Не дбай про його життя, — мовив він, — це не вбивство, він відійде за власним бажанням. Я боровся з останніх сил, і може програв би, але я ніколи не звинувачував Еріен — лише свою слабку волю. Поверни йому персня, Артаніс, а собі поверни свободу.
— Але ж я його кохаю, — мовила дівчина жалібно, — в тому то й річ… Я кохаю Келеборна, сина Галадона, з усіма його слабкостями і дурощами. Кохаю так, як кохають Нолдіе — безоглядно. А він дивиться на мене наче на річ, яку потрібно вдосконалювати.
— Тоді — терпи, Нервен Артаніс, — зітхнув князь Дор-Ломіну, — терпи і страждай…
— Я буду час від часу приїздити в гості до когось з братів, — сказала Артаніс вже веселіше, — а коли мені буде особливо огидно і задушно — навідуватиму в Гімрінгу Руссандола. Востаннє я застала у нього Туркафінве і викликала Турко на двобій. До першої крові, ясна річ, хоча мені дуже бажалося проткнути його наскрізь. Я ще не забула, хто в Лосгарі найохочіше вимахував смолоскипом. Зір у мене добрий, а пам’ять ще краща. На черзі — Куруфінве та Моріфінве. Макалауре я пожаліла — поранений, він не зможе грати на арфі, а це для нього подвійна мука.
- І хто переміг? — спитав Фіндекано, сміючись.