— Аiya, Аркуеноне… Я бачу, Гімрінг у надійних руках…
— О, я лише на сьогодні вибрався за місто… У фортеці все спокійно, Ніеллон замінив мене…
— Прекрасні діви є згубою воїнів, начільнику оборони…
— О, Ейліан не є згубою, вона є коханням… Дозвольте відрекомендувати мою наречену… Панна спокревена з родом Даінтаро, з Народу Дані… Її родина вже давно мешкає у Гімрінгу…
— Панна не збирається податися у мандри, розбивши серце моєму воїну? — спитав Руссандол роблено сердитим голосом, — о, ці мандрівні Нандіе…
— Вельможний Нельяфінве, — жебонить діва, а в її очах і переляк, і захват одночасно, — я нікуди не вирушу від свого коханого, і зміню свого срібного персня на золотого як тільки це стане призвоїтим.
— А панна знає, що її коханий є проклятим Богами Нолдо?
— Панна це знає, вельможний, — твердо говорить діва, — і ладна розділити з ним прокляття.
— А якщо милий скаже панні: «melde» а чи «melisse», панна повернеться до нього спиною, як то велів Ельве Сінголло?
— Князь Ельве не має влади над Народом Дані. Я вже вмію говорити на квенья: Іnye le melenye.
— Тоді я благословляю вас, закохані, і обдарую, як-то велить звичай. Батько Аркуенона зостався в Тіріоні, я, його князь, заміню йому батька.
Аркуенон, котрий явно очікував нагінки, а не благословення, взяв свою діву за руку і схилився перед рудоволосим вельможею. Загін рушив далі, і лише тут Руссандол побачив помертвіле лице Фіндекано, котрий заціпенів в сідлі.
— Брате, — прошепотів Майтімо, порівнявшись з ним, — пробач… Ну, пробач…
— Але ж в чому ти винен? — мовив Астальдо стиха, — ці двоє — прекрасна пара. Вони нагадали мені… Забудьмо… Хоча…
«Було все так, як і тоді:
Золотосяйна осінь мила
Листок кленовий на воді
Немов опущене вітрило
На нім горів осінній шал
Застигли спогади червлені
І знов болить мені душа
За обікраденого клена…»
— Я не повинен був, — мовив Руссандол покаянно, — взагалі зупиняти цю пару… Але Аркуенон є моєю… правою рукою… Дійсно так… І мені було б дуже зле, якби він вирушив до Мандосу через те, що його панночка почне вередувати.
— Вона його кохає, - сказав лагідно Фіндекано, — щасливчик Аркуенон… Добре, що деяким Нолдор таки таланить у житті на злість Морінготто і Судді.
— Але ми проб’ємося!
- І ніяк інакше, побратиме…
Ант дивився на свого воєводу з похмурим розумінням. Він пізнав землячку — Ейліан навіть була його далекою родичкою. Висока, сильна Нанде, вона зовсім не нагадувала ту, яку Ант називав про себе не інакше як gwartie[167]. Однак, його аtarinya знову засумує, і вся ця довга подорож пропаде марно. Ант ненависно блиснув очима. Цієї миті він убив би одну певну Телере, якби вона несподівано виникла за закрутом дороги.
Та закрут дороги вивів їх лише до першого поясу стін, оточених глибоченним ровом, заповненим водою. Міст було опущено, і вартові в багряних накидках з зорею Феанаро виструнчилися, вітаючи свого князя. Фіндекано відмітив, що Майтімо зберіг для всіх своїх воїнів подобу одностроїв, його ж власні лучники вже під час Дагор Аглареб одягалися, як хто забажає, дбаючи лише про те, щоб їхня одіж була кольорів Другого Дому. Можливо, подібні заходи дисциплінували військо, і князь Дор-Ломіну вирішив знову ввести для своїх воїнів накидки з гербом Нолофінвіонів.
За першим муром знаходилися господарчі будівлі, житловий пояс — за другим, а над усім цим гордовито підіймалися стіни осердя твердині — замок Маедроса. Майтімо, стривожений душевним станом Фіндекано, говорив без упину, оповідаючи про запаси їжі, про глибочезні колодязі, які їм довелося пробивати, щоб вийти на підземне джерело, про зброю, зброю і ще раз зброю, про порубіжні застави — про все, що завгодно, щоб відволікти побратима від важких дум.
В замку їх очікували — Майтімо послав вперед Морнемира. Фіндекано з охотою прийняв пропозицію відпочити з дороги, і паж-Синда провів його до покоїв, оздоблених гобеленами з Валінору. Це був покоїк для особливо почесних гостей, про що свідчило умеблювання і пишне ложе. Фіндекано з допомогою Анта стягнув з себе дорожнє вбрання, впав на те ложе і провалився в безодню.
Прокинувся він наступного ранку. Його не тривожили, хоча біля ложа лежав халат з оксамиту, темно-синій, все як годиться. Фіндекано загорнувся в нього, і вийшов через засклені дверцята у невеличкий дворик.
Там був басейн — вода злегка парувала. Роздумуючи над тим, яким чином в Гімрінгу підігрівають купіль, Нолофінвіон скинув халат і стрибнув у воду.