В басейні він був не сам — Фіндекано помітив це лише, коли виринув на поверхню. В дальньому кутку величенької купелі хлюпався зовсім молодесенький Нолдо. Помітивши чужого, він квапливо вибрався нагору, накинув халата — звісна річ темно-червоного, але нікуди не пішов.
— Ви приїхали з князем Нельяфінве? — спитав підліток, коли Фіндекано виліз з басейну, — ви з Другого Дому?
— Так і є, - відповів Нолофінвіон, зав’язуючи пояс халату.
— Тоді ви маєте знати Фіндекано Астальдо, князя Дор-Ломіну…
— Я Фіндекано…
— Ви?
Від несподіванки хлопчина трохи не звалився до басейну знову. Він різко відкинув з обличчя мокре волосся, і Астальдо остовпів від несподіванки.
На нього дивився Феанаро… Схожість була разючою — навіть Атарінке не був таким схожим на свого батька. Юний Феанаро, подібний до свого зображення, зробленого пані Нерданель… Очі молодика палали тим самим полум’ям, що і у Вогняного Духа. У Куруфінве-молодшого не було такого погляду — сірі очі п’ятого Феанаріона були якимись непрозорими, немов задимлене скло. Фіндекано не міг відвести очей від цього обличчя, переповнений спогадами і болем.
— Ви знали мого діда, — сказав молодик тихо, — говорять, що я на нього схожий…
— Тельперінкваро! — вирвалося у Фіндекано, — як же ти виріс…
Онука Феанаро він бачив лише один раз, коли Майтімо прийшов на зустріч з ним, до озера Ілін, несучи на руках небожа. Хлопчина був однолітком Ітарільде, і прибув в Ендоре в обозі Міnya Nosse. Його мати зосталася в Тіріоні — чи-то не змогла вирушити в дорогу, чи-то не захотіла. Стосунки її з Куруфінве були дуже складними, Фіндекано пам’ятав плітки, котрі стосувалися Арельде, до якої дружина Куруфінве ревнувала свого коханого.
— Виріс, авжеж, — мовив хлопчина, — а я вас не пізнав… Де ж ваші знамениті коси?
— О, розплів перед тим, як лягати спати, — відповів Фіндекано, котрий абсолютно цього не пам’ятав, — вітаю тебе, Тьєлпе[168]… Ти вже такий дорослий, аж страшно стає… Час тече, немов Геліон… А для чого ти мене шукав?
— Щоб віддати вам дар, належний за порятунок Великого Князя, — відповів Тьєлпе спокійнісінько, — я сам зробив його.
Побачивши здивоване лице співрозмовника, хлопчина пояснив з деякою зловтіхою:
— Для мене Великим Князем був і залишається мій старший вуй Нельяфінве Феанаріон.
Підліток явно очікував обурення, а то і нагінки, і тому видимо здивувався, коли Фіндекано мовив примирливо:
— Я поважаю твого родича, адже ми побратими… А щодо всього іншого, то Майтімо вирішив це по власній волі. Не в титулах честь певної особи, а в її справах. Твій вуй шляхетний і сміливий, шануй його, дитя моє…Він не став гіршим від того, що носить на голові мідний обруч замість золотого.
Тьєлпе помовчав трохи, тоді вирік:
— Мій батько говорить зле про вас — я не вірю. Говорить, що ви взяли з князя Нельяфінве обітницю зректися верховної влади над Нолдор, там, на Тангородрімі — я не вірю. Бо бачу, як князь Нельяфінве любить вас. У нього аж очі тепліють, коли він говорить — «мій Астальдо».
— Негоже засуджувати батька вголос, — обережно сказав Фіндекано.
— Батько Куруфінве, — сказав Тьєлпе спокійно, — видер мене з материних рук, а потім покинув в обозі. Я не був йому потрібним — він зробив це, щоб мамі було боляче. Якби не князь Нельяфінве — я б пропав… Він дбав про мене в дорозі, а потім… Потім він зник, і я став зовсім нікому не потрібним. Ви повернули мені найдорожчу особу в світі. Опісля мами, звісно… Але мама в Тіріоні, а князь Нельяфінве тут…
— Ти так у нього і живеш? — спитав Фіндекано розчулено. Він зрозумів, що Руссандол взяв на себе ще й виховання поки що єдиного небожа. Це було дуже схоже на Майтімо, котрий все життя когось виховував.
- Іноді їжджу до батька та вуя Тієлкормо, до Аглонової твердині… Іноді — до Маглорової брами, вуй Макалауре вчить мене співати… Іноді — до молодших Рудих, або до вуя Карністіро… Але живу тут — князь Нельяфінве сказав, що зробить з мене справжнього Нолдо. Він говорить, що у мене дуже великі здібності — майже як у самого князя Феанаро. Бачите цей басейн — його робили за моїми кресленнями. Водонагрівачі працюють від променів Анари, накопичуючи силу. А вам я приготував — ось…
Тьєлпе потягнув з пальця дивної форми персня. Фіндекано обережно взяв його до рук — і заціпенів. Персня було зроблено з магтанової сталі… Замість каменю на ньому пишалась троянда — сталева троянда, зроблена з неймовірною майстерністю. Нолофінвіон вдягнув перстень на палець і відчув, як той запульсував, трохи розширюючись — по мірці. Це був верх мистецтва — персні Нолдор відчували руку господаря. І це невеличке сталеве колечко було насиченим Силою по вінця. Тією Силою, якою палали Сильмарили.