— Я сказав Лауральдо та цьому дурнику Наренділеві, - мовив Майтімо з несмаком, — що за кожне образливе слово, яке вони скажуть Інголемо, вони відповідатимуть особисто переді мною. Як же багато нині нестриманих осіб серед юних Ельдар, котрі вже змалечку приміряють на себе багряні плащі. Але від Лауральдо я не очікував подібного…
— Лауральдо більше мовчав, — сказав Фіндекано, — але і не спинив свого приятеля.
— Для цього теж треба бути Астальдо, — сказав Руссандол похмуро, — щоб спинити того, чиїми вустами говорить більшість. Ти навіть не уявляєш, скільки нині божевільців, подібних до Наренділя, серед Першого Дому…
— О, серед Другого не менше, — зітхнув Нолофівіон, — не сподівайся… Однак, не будемо про зле, тим більше, що всі Вишні вже явилися, а Фінве, Великий Князь Нолдор, зайняв своє місце поруч з ясновельможними Інгве та Ольве. Але що ти приніс на розгляд Вишніх?
— О, мені не було часу на власну роботу, — мовив Майтімо, — бо я весь час був при батькові. Він довіряв тільки мені, тож моя допомога…
— А виріб твого батька — це…
— О, ти побачиш… Це неймовірно… Uqetima[102]… Ти побачиш… Мій батько — неперевершений… О, можливо він в чомусь занадто… Занадто палкий… Але він… він — Митець. Митець, рівний Богам.
Пролунав голос срібної сурми. Це Мая Еонве, оповісник Манве Сулімо, подав знак до початку свята. Поки побратими були зайняті розмовою, Вишні явилися всі — навіть Володар Морів Ульмо, котрий відвідував не кожне свято. Сам Манве, Володар Вітрів та його жона, Повелителька Зірок, Варда Елентарі, теж зайняли свої місця, як і Ірмо, Володар Снів, зі своєю подругою, Есте-Цілителькою. Останнім явився Суддя Намо, вбраний в усе чорне, як Мелькор, і від того трохи зловісний. За ним сірою тінню майнула Валіе Вайре — Ткаля Долі.
Зроблені Ельдар речі урочисто виносили перед очі Вишніх, і багато хто з глядачів-Ельдар покинули свої місця, щоб придивитися уважніше Роботи були найрізноманітніші — пан Руміл подав до розгляду новий твір, в якому розглядалися протиріччя між fea та hrоа, князь Ольве Альквалондський та його мореплавці піднесли макет нового корабля, оригінал якого стояв нині у водах Лебединої Гавані, жони-Ваніе розгорнули сувої з чудовими тканинами, котрі мерехтіли всіма відтінками кольорів, а їхні чоловіки пишалися кошиками з плодами та золотим зерном, яке звалося Зерном Яванни. Нолдор виставили на довгі столи виготовлені ними прикраси та статуетки… Трохи далі митці від усіх трьох народів Ельдар розвісили свої малювання на найріжноманітніші теми.
Майтімо та Фіндекано теж вийшли на поле, бо Руссандол пожалівся сумовито, що на ньому вже тліє сорочка від батькового погляду. Вони покуштували Ваніярських яблук та слив, обдивилися з усіх боків макет корабля, побазікавши при тому з срібноволосим Телеро, котрий запевняв, що доходив на своєму кораблі до берегів Ендоре. Телеро, котрого звали Тіндоме, запевняв, що в Ендоре йде війна поміж Синдар та urqui, і що блукаючі Квенді-Аварі, котрі звуть себе Нандор, рушили до Егладору, під захист Ельве Сінголло.
— Ясна пані Меліян, — оповідав Тіндоме, — оточила Доріатський ліс захисними чарами. Вона ж Майе, і тому… Лихі сили останнім часом стають все нахабнішими, irch[103] супроводжують gauri[104], тож Князь Тінгол, так бо звуть його Синдар, потоваришував з Наугрім[105], і ті кують йому зброю, а також навчають цьому мистецтву тих з Синдар, хто бажає…
— Наугрім? — зацікавився Фіндекано, — говорять, що це власноручний витвір Вишнього Ауле… Ніби він вклав в них fеа, а Всевишній Еру розгнівався за це на Батька Ковалів…
— Так говорять, — погодився Тіндоме, — а ще говорять, що ці істоти нічого не роблять задарма, і ладні вдавитися від жадібності за оброблений самоцвіт…
Ельдар, які роздаровували свої вироби з радістю, котра дорівнювала радості від їхнього створення, засміялися здивовано.
— Однак, — оповідав Тіндоме, — вони створили для князя Тінгола цілий палац в камінному пагорбі. Зветься він Менегрот — Палац Тисячі Печер. Говорять, що Синдар і досі докінчують оздоблення цього палацу…
Обидва молодих Нолдо перезирнулись, згадавши свої дитячі мрії побувати в Ендоре. Зоставивши всезнаючого Тіндоме біля макету корабля, юнаки пішли далі, дивитись на прикраси, викладені на столах. Біля них якраз велично стояла сама Варда Елентарі, доторкаючись до намист, перснів, браслетів…