— Sinarua umbar[106]! — почувся ще один голос, глибокий, мов дзвін.
— Намо промовив! — прошепотів Майтімо, — ти чув, оtorno? Витвір мого батька стане судьбою для всього світу…
— О, аби ж не лихою! — вирвалося у Фіндекано. Майтімо позирнув на нього з докором і знову прикипів очима до каменів в батьковому вінці, як більшість присутніх.
— Ти ж бачив їх удома, — прошепотів Нолофінвіон до приятеля.
- І досі не можу надивитися, — мовив Руссандол, — хіба ж така краса може стати лихою долею?
— Краса часом несе загибель, — прошелестів поруч з ним голос Валіе Вайре. Ткаля Долі дивилася на двох юнаків з жалістю.
— Хіба не прекрасно бути вірним присязі, - прошепотіла дружина Намо, — хіба не прекрасно вірити побратиму? Тебе, сину Феанаро, погубить Обітниця, а тебе, сину Нолофінве, погубить віра. О, розімкніть руки, розійдіться по ріжні боки світу, і тоді лиха доля наздожене лише одного з вас…
— Я не покину свого оtorno, Вишня Валіе, — чемно але твердо сказав Фіндекано, коли трохи оговтався від розуміння, що він вперше в житті почув не тільки голос самого Судді, про якого ходило стільки чуток, але і його жони, — навіть якщо мені судилася смерть від його руки.
— Гордий Нолдо, — похитала головою Валіе, — колись за тобою заплаче Ніенна… Але Намо не розчулять її сльози, як і будь чиї, бо він — Суддя. А тобі, Рудоволосий, я скажу лише одне, що мені ще дозволено вимовити — ніколи не давай обітниць…
Двоє приятелів отямилися лише тоді, коли дібралися до своїх місць поміж Ваніярських гостей. Сорочка на Фіндекано промокла від поту. Майтімо задумливо накручував на палець руде пасмо.
— Ніхто й ніколи, — мовив він врешті, - не чув голосу Вайре-ткалі. Якщо Суддя час від часу вирікав своє слово, як-то на суді над Мелькором, про що оповідали Пробуджені, то Вайре зволила заговорити з Ельдар лише сьогодні. І чомусь саме з нами…
— Просто ми стояли найближче, — спромігся на жарт Фіндекано, — не люблю я ці пророцтва та видіння… Бідолашний Інголемо побачив щось лихе у майбутньому, і нині ходить сам не свій. Хвала Вишнім, що трапилася панна, котра змусила його забути про власне аpacen.
— Панна? — спитав Майтімо, одразу ж розвеселившись, — у Фінарато? Б’юся об заклад, що це срібноволоса Телере з Альквалонде.
- І ти його програв, — сказав Фіндекано з усміхом, — панна родом з Валмару, і я покажу її тобі, коли почнуться танці.
Танці розпочалися невдовзі, і всі лихі пророцтва разом вилетіли у приятелів з голови. Вони від серця насолоджувались виглядом красунь, і сперечалися про те, хто танцює краще — Ваніе, Нолдіе, чи Телеріе. Фіндекано показав другу Амаріе, і Руссандол мовив, що хитрий Інголемо лише прикидається тихим книжником, а насправді…
За танцями відбулися перегони, на яких обидва приятелі вболівали за Арельде. Сестра Фіндекано неслася попереду всіх на вороному коні, що, здавалося, міг обігнати й Нагара, верхівця Великого Ороме. Однак, у князівни Аttea Nosse була гідна суперниця — Артаніс, білий огир якої наздогнав вороного в останню хвилину змагу. Великий Ороме, до котрого звернулися обидві князівни, таки присудив перемогу Арельде. Артаніс же пирхнула і мовила голосно:
— Я візьму своє у змаганнях мечників…
— Боги мої, - сказав Майтімо, позираючи в той бік, де сиділи Валар, — нехай моєю судьбою не буде поєдинок з дівчиськом…
Він підвівся з місця і рушив туди, де герцівники мали кидати жереб. Нолофінвіон запримітив серед бійців Аракано. Брат теж його побачив і несхвально похитав головою. Фіндекано знизав плечима. Про наслідки свого вчинку він намагався не думати. Як і про дивні слова Вайре.
Поєдинки мечників були новою забавою, і тому привернули загальну увагу. Суддею був сам Вала Тулкас, котрий супроводжував кожен вдалий удар голосним сміхом. До Руссандола доля була милостивою, принаймні цього дня — він не потрапив у пару до Артаніс, і не був змушений битися з Аракано, якого щадив би мимоволі з поваги до його брата. Суперником Майтімо був його давній знайомець Еркассе, друг дитинства, а нині — чудовий мечник, який до того ж, бувши з родини Пробуджених, тримався осторонь від сутичок поміж Нолдор.
Аракано пощастило менше — він потрапив у пару до Моріфінве. З Феанаріонів змагалися на мечах двоє — Майтімо та Моріфінве, бо Куруфінве-молодший, який був теж записався до мечників, нині сидів біля своєї панни тихо — Турукано встиг відплатити за свою рану, зачепивши одного з супротивників.
І от тепер доля звела в поєдинку сина Феанаро та сина Нолофінве. Ясна річ, що Фіндекано бажав успіху брату, але не хотів, щоб будь-чия перемога стала приводом до нової сварки.