Якось Фіндекано застав біля Іліну Фінарато в супроводі двох молодших братів. Ангарато та Айканаро були неймовірно збуджені, і навперебій щось доводили старшому брату.
— Але ж вони праві! — гарячився Айканаро, — гаразд, ми билися з ними на двобої, і виграли, до речі! Однак, не спинити поговору…
— Що сталося? — спитав Фіндекано, присаджуючись поруч.
— О, нічого, про що можна було б скласти пісню, — відповів Інголемо зі звичним усміхом, — мої брати билися на двобої з двома молодиками з Першого Дому. Один — мій старий знайомець Наренділь, а другий…
— Охтарон[108], - пирхнув Айканаро, — він отримав своє, незважаючи на войовниче ім’я… Але ж вони праві…
— В чому? — зацікавлено спитав Фіндекано.
— В тому, що нас тримають в Амані як у клітці. Ми — іграшки Валар, може трохи розумніші за орлів Манве та собак Ороме. В той час, як в Ендоре ми могли б бути володарями… Вільними володарями і творцями.
Більш спокійний Ангарато знизав плечима:
— Цим двом з Міnya Nosse ненька лише нещодавно перестала заплітати волосся. Що вони можуть знати?
— Але ж вони говорили про firi[109] якими Валар мріють заселити Ендоре! — вигукнув Айканаро, — Тільки не говоріть, що ви про це не чули, адже Фінарато передбачив подібне, і виспівав вголос на минулих змаганнях. Звісно, Валар не відзначили його — їм більше до вподоби славослів’я Макалауре.
— Я закликав до Ендоре не княжити — навчати! — різко мовив Фінарато, — це ріжні речі, милий брате…
— Говорять, що firi — пирхнув Айканаро, — не мають власного розуму, і стануть воском в руках Богів. І, нібито, аби надолужити свій скороминущий вік, вони плодитимуться, мов кролики, і витіснять з Ендоре тих Квенді, котрі нині там мешкають.
- І хто ж таке говорить? — поцікавився Фінарато крижаним голосом, — ти не задумувався, хто вкладає в голови цим дітям подібні думки?
— Про це говорить сам Феанаро! — вигукнув Айканаро, — говорить всім, хто його хоче слухати.
— А ще він говорить, — сказав Фінарато, — ніби князь Нолофінве та його сини вступили в змову, щоб відібрати владу над Тіріоном у Великого Князя Фінве, а рід Феанаро вигнати з міста, і все це, нібито, зі згоди Валар, котрі тільки те й роблять, що полюють за його коштовностями. Отими Срібносяйними Каменями — Сильмарилами, які князь Феанаро носить в своєму вінці. Хай пробачать мені Вишні неповагу до старшого вуя, але князь Феанаро є божевільним, і тільки сліпий цього не бачить.
— О, як цікаво! — засміявся Айканаро, — Фіндекано, це правда? Ви з батьком насправді хочете виселити Міnya Nosse з Тіріону?
— О, не робіть цього, — з робленим жахом попрохав Ангарато, — на кому ми тоді будемо відточувати свої здібності мечників?
— Фіндекано, а свого рудого побратима ти теж виженеш геть? — спитав Айканаро, удаючи переляканого, — о, тоді вуй Феанаро нарешті матиме спокій хоч у чомусь. Говорять, що він ніяк не може переконати старшого сина, що найлютішим його ворогом є ти…
— Мовчи, Гостра Шпичко, — сказав Фіндекано, називаючи родича дитячим прізвиськом, — не край мені серця, воно і так болить. Мій батько не розмовляє зі мною вже десять кіл світла, бо він вимагав, щоб я при всіх родичах відмовився від свого побратимства з сином Феанаро, а я…
— Ти терпиш крижану лють свого татка, — мовив Фінарато стиха, — а Руссандол горить у вогні, бо вуй Феанаро нині є занадто важким на вдачу. Майтімо не зміг прислати до тебе хлопчика — за ним стежать. Тому він ткнув записку мені, ніби випадково наштовхнувшись на вулиці. Ще й висварив мене при тому — в Тіріоні вважають, що наш двобій є неминучим.
— От лиха сила, — мовив Фіндекано безпомічно, — я вже думаю, може нехай хоч він відмовиться… Треба йому написати…
— Не смій! — вимовив Фінарато, — не смій писати гордому Нолдо, щоб той вчинив підлість задля власного спокою. Не смій ображати Нельяфінве, йому і так зле…
Фіндекано розгорнув записку і вп’явся очима в рядки, написані знайомою рукою:
«Мій побратиме, в садибі мого батька нині нема чим дихати від погроз і зненависті… Це — наче хвороба, і вона є заразною, мій Астальдо. Я думаю з жахом про те, що я можу теж піддатися цьому впливу — батька, чи Каменів, а чи… Не знаю. Татко муштрує молодь Першого Дому як військо, вони окликали його навіть не князем — вождем. Можливо він хоче вирушити в Ендоре всупереч волі Валар, а можливо… Застережи князя Нолофінве, нехай на наступній нараді у Великого Князя буде обережним у висловах. Може трапитись лихо. Твій оtorno — щоб не сталося… Руссандол»