— О, я згадав про це, — зітхнув Майтімо, — якраз тоді, коли Обітниця звучала під зоряним небом. Та зробленого не повернеш. Бувай, мій Астальдо…
Вийшовши на берег моря, Нолдор стали табором неподалік Лебединої Гавані. Троє братів Фінвіонів зійшлися на нараду, і вирішено було таки домовитися з князем Ольве щодо кораблів, і перевозу. Арафінве запропонував себе в якості посланника, бо ж був одружений з донькою Ольве, але Феанаро нетерпляче мотнув головою.
— Я піду сам, — сказав, — і умовлю Телері не тільки дати кораблі, але й вирушити з нами.
Його молодші брати вже давно впевнилися в тому, що Великий Митець є нині і Великим Промовцем. Принаймні, Нолдор в Тіріоні зосталася ледве десята частина — всі інші були на побережжі і прагнули перетнути пролив. Тому вони відступили йому честь бути посередником, і Феанаро вирушив до Альквалонде.
Фіндекано тим часом, взоруючись на Перший Дім, також формував зі спокревених військові загони. Для Третього Дому те саме робив Фінарато, і Нолофінвіон мав нагоду ще раз впевнитися, що Інголемо має військовий хист і залізну волю. Княжичі розділили тих, хто вмів вправлятися зі зброєю на три загони від кожного роду. Cano, воєводами, стали княжі сини.
Під час розподілу виявилося, що не лише Нолдор зібралися на пошуки пригод. До Туракано прийшов його приятель, Ваніа Глорфіндейл, який привів з собою цілий гурт світловолосих Ельдар і панну Амаріе, котра оголосила, що не може покинути Фінарато. Інголемо засяяв усміхом, і суму в його обличчі трохи поменшало. Підійшов ще один загін — приятелів і знайомих панни Іріме Фінвіоні, серед яких було багацько Пробуджених, котрі бажали згадати минуле. І Фіндекано з радістю побачив поміж них цілительку Лаурендіе.
— О, юний герцівник, — засміялася жінка, — ти змужнів… Я бачу — ти є cano, гаразд. А де твій рудий приятель, який стріляв по Мороку з самострілу?
— По Мороку? — перепитав Фіндекано.
— О, ну так, по Чорнобогу… Це ми так його назвали, Квенді, коли зрозуміли, яка сила намагається винищити нас.
— Майтімо, — всміхнувся Фіндекано, — вирушив з князем Феанаро до Альквалонде. Вони мають домовитися щодо переправи. А як ви потрапили сюди?
— Звістки летять на крилах, — мовила Лаурендіе, — я привела з собою всіх мудрих жон з півночі. Вам потрібні будуть цілительки, юний воїне.
— А якже ваш meldo? Адже…
Лаурендіе засміялась.
— Таурохтаре, йди-но сюди…
До Фіндекано підійшов стрункий Пробуджений, темноволосий та сіроокий, як більшість Нолдор. Він лагідно усміхався, але Нолофінвіон побачив в його обличчі ту саму причаєну силу, яку йому доводилось бачити в лиці загиблого Великого Князя Фінве.
— Це мій weo, мій meldo, — мовила цілителька гордо, — він повернувся від Судді якраз опісля зруйнування Форменосу. І знову захотів воювати, авжеж… Ми так поспішали, думали, що доведеться наздоганяти вас аж за Араманом.
Фіндекано простягнув руку високому Ельда з вояцьким іменем[118], і той потиснув його долоню, попередньо переклавши списа до лівиці.
— Ми, Перші, більше звикли вправлятися зі списом, — мовила Лаурендіе, — а мечі… Спробуємо навчитись за дорогу.
Таурохтар знову усміхнувся, але промовчав
— Піди подивись, як там облаштувались наші, - попрохала його жона, — і чи всі мають зброю. Якщо не всі — доведеться попрохати в цій Гавані Лебедів хоча б луків та стріл.
Коли Ельда пішов, кивнувши, Фіндекано мовив стиха:
— Він такий мовчазний…
— О, — сказала цілителька, — він ще не може звикнути. Тоді, о, як добре, що мені не довелося бачити цього, тоді, за морем, urqui таки схопили мого meldo живим, і доправили до Ангамандо[119]. Там його допитував сам Князь Вовкулаків, а, оскільки Таурохтар відповідав лише насмішками, то йому відрізали язик. Зараз милий має нове hrоа, але ніяк не звикне до того, що може говорити. Загинув він у страшних муках, тому й відпочивав у Мандосі довше, ніж я.
— Моя пані, - вирвалося у Фіндекано, — і ви наважилися повернутися в Ендоре?
— О, юний Нолдо, — всміхнулась жінка так, що Нолофінвіон аж здригнувся, — ми, Нолдор, горді, і завжди були гордими, і такими й зостанемось. Чи гордим шкодувати тіла, коли дух прагне помсти? Тим більше, нині у Валінорі з Нолдор залишаються лише слабкі тілом, або духом, а ми з моїм meldo є сильними, і користь у поході з нас буде неабияка.
119
Ангамандо (Angamando) — твердиня Саурона за часів першого панування Мелькора в Ендоре.