Больдог — посланник з Ангбанду до Minya Nosse
Игир — командир вивідачів
Паддуг — посланник до Ейтель-Сіріону
Гирх — командуючий військом під час сутички в пагорбах неподалік затоки Дренгіст
Командуючий авангардом орків в Останній Битві, вбивця Гельміра
Глаурунг — loce, дракон землі
У вікно струменіло срібне сяйво…
Фіндекано підхопився з ложа і хапливо почав одягатися. Проспав… Таки проспав… Майтімо може передумати і піти без нього… Або бідолашному Нельо[36], як завжди, доведеться наглядати за трійцею молодших… Чи навіть за Амбаруссами — пані Нерданель завжди говорила, що її старший син є найкращою нянькою в усьому Тіріоні.
Малий Ельда[37] гмикнув і застрибав по підлозі, намагаючись потрапити в холошу штанів. Він сам був старшим княжичем і старшим братом, тож чудово розумів, як-то воно бути найкращою нянькою і постійно відповідати за синці і подряпини любих Туракано з Аракано, або за хлипання замурзаної Арельде. А у Майтімо клопоту більше рівно вдвічі. До того ж всьому місту відомо, що немає в Амані дітлахів більш непосидючих за Шалену Трійцю Феанаріонів — Туркафінве, якого і прозвали Тієлкормо[38] за непосидючість, Куруфінве-молодшого, званого Атарінке, та Моріфінве, він же Карністіро. Хіба що його, Фіндекано, власна сестра і найкраща подруга двох перших.
Яблуко з вази в кишеню, сорочку осмикнути, накидку поправити… Волосся… Ні, вже нема коли… Густий гребінь заплутався в тяжких чорних пасмах і полетів на підлогу… Сандалі Фіндекано взув вже у дворику і зітхнув полегшено — минулося. Ніхто його не запримітив, а отже, нікому й запитати, куди це його urqui [39] несуть, як ще й Тельперіон[40] не світить у повну силу.
Вулиці Тіріону поки що порожні. Вряди-годи з’явиться якийсь знайомий Ельда … Незнайомі тут трапляються зрідка, і ті родом з Ваніяр, або Телері. А Нолдор Фіндекано знає всіх і чемно вітається з зустрічними.
— Вітаю, пане Руміле…
— Вітаю, сину Нолофінве…
Пан Руміл — книжник і мудрець… Він — Пробуджений, тобто з тих Ельдар[41], котрі прокинулися там, за морем, на березі озера Куівінен. Скільки він, мабуть, бачив цікавого… І страшних urqui теж бачив, напевне… І вовкулаків… Великий Князь Фінве, котрий доводився Фіндекано дідом, іноді оповідав про сутички під зоряним небом, коли Ельдар, озброєні саморобними луками та списами, відбивалися від жахливих потвор, котрі чигали в темряві. «У смерті багряні очі… Та не лякаймося зла… Серед вічної ночі… на небі зірка зійшла…»
Пробуджені оповідають про минулі часи не дуже охоче… А Фіндекано просто таки прагне таких оповідей. І чому він не прокинувся біля озера за морем? Хоча, тоді він не мав би ні мами, ні тата, як пан Руміл, котрий неквапом прямує до міської книгозбірні. А братом вважав би того, хто прокинувся поруч…
— Вітаю, вую Арафінве…
— Вітаю, Фіндекано… Як справи? — лагідно запитує золотоволосий Ельда в блакитній накидці, розшитій золотими квітами.
— Усе гаразд! — бадьоро відповідає Фіндекано і хутко щезає в провулку, відгородившись від вуя завісою з листя дикого винограду. Князь Арафінве встає зрання, щоб наповнити свою душу тишею, та світлом Тельперіону. Так, принаймні, говорить його син Фінарато, Фіндеканів приятель, книжник і мрійник. Як-то у нього виходить, Фіндекано поки що не тямить… От, коли піде у науку до Вишнього Ірмо, тоді, можливо…
А ось і мета мандрівки — остання садиба міста… Далі — зелена долина, котра веде до моря.
Дивний цей останній дім… Фіндекано не знає навіть, як його і назвати… У них, в садибі Нолофінвіонів, мармурова огорожа висотою до поясу дорослому Ельда. А вище — дикий виноград на опорах… Садиба Арафінвіонів взагалі без огорожі — княгиня Еарвен плекає довкола дому квіти на обкладених мушлями клумбах. Навіть дім Великого Князя Фінве в центрі міста оточено парканом з мистецьки виготовлених металевих ґраток, по яким в’ється плющ.
А довкола цього дому — стіна в зріст дорослого Ельда з сірого каменю. І ніяких тобі квіточок. Ковану залізну браму з вибитою на ній восьмипроменевою зорею майже завжди зачинено. Щоправда, Фіндекано знає одну хвірточку, яка…
Але нині відчинено браму, і малий Ельда відважно прямує просто у двір. Відважним бути просто необхідно — біля брами стоять двоє осіб, котрих не обминути.
Вуя Феанаро, татка Майтімо, Фіндекано не боїться. Князь Minya Nosse Finwioni[42] — запальний, швидкий на слова і на вчинки, все так, але він не є лихим. Незважаючи на оту стіну довкола садиби, котра неначе випромінює зневагу та гордощі.
40
Тельперіон (Telperion) — чарівне дерево, що випромінювало світло. Воно, та подібне йому дерево Лауреліна (Laurelina), освітлювали Благословенний Край (острів Аман).