— Як більшість Телері, - зітхнув Фіндекано.
— О, не наважуйся…, - сказала Артаніс різко, — я сама Телере, хоч і наполовину…
— Артаніс, — зітхнув Фіндекано, — у всіх нас ще довго болітиме серце при згадці про народ твоєї матері. Але розкажи мені про нашого юного друга…
— Ленве, — мовила Артаніс вже спокійніше, — зійшов зі Шляху на Захід біля Імлистих гір. З ним вирушило багато таких же впертих осіб, які не бачили сенсу у подорожі до Аману. Згодом Ленве прозвали Ндані, Поверненець, а за сотні літ еpesse змінилося на Дані. Тому родичі нашого Анта звуть себе Народом Дані, а Синдар називають їх Нандор[129], а ту їх частину, що повернулася до цих країв і стала жити осіло, — Лаіквенді, Зелені Еldrim.
— А як родина хлопчика опинилася тут?
— Батько Анта, Дорон перевершив у впертости самого Ленве. Ти чув про війну Синдар з орками?
— О, так…
— Ленве-Дані загинув, коли urqui рушили до Естоладу. Владу над народом Дані перейняв його син Даінтаро…
— Це не отой Нандо Денетор, котрий загинув смертю відважних разом зі своїм загоном?
— Ти чув про це… Ельве Сінголло тоді розгромив орків, але Народ Дані залишився без ватага. Телері взагалі не люблять воювати — Синдар Сінголло є швидше винятком, ніж правилом. Тим більше, князь Ельве надав притулок усім бажаючим, але запровадив в Доріаті одноосібну владу і залізний порядок. Еldrim з Народу Дані ніколи не любили підкорятися. У них навіть Ленве не звався князем, та й Даінтаро був, власне, лише воєводою, хоча його і дуже любили. Кровопролитний бій видався Лаіквенді огидним, а Сінголло, за те, що надав їм прихисток в Оссиріанді[130], на півдні свого тодішнього князівства, вимагав, щоб вони постачали йому воїнів.
— Власне — він був правий, — зауважив Фіндекано, — за захист потрібно платити. Не можна вічно відсиджуватись за чужими щитами.
— Тож частина з отих оссиріандських Квенді махнула рукою на отой захист і подалася, куди очі дивляться. А Дорон зі своєю ріднею не вжився і з цими блукачами, і став мандрувати сам.
— Але чого їх занесло на північ?
— О, тут була своя хитрість. Дорон вважав, що зло, котре пробудилося в Ангамандо, по тутешньому — в Ангбанді, зверне увагу на Белеріанд, а вони тим часом перебудуть лихі часи у північних лісах. Дор-Даеделот вони обминули стороною, і мандрували цими лісами, доки не потрапили до лап оркам… Весь рід Дорона поліг, за винятком шести Еldrim, тіла яких ти бачив у таборі urqui, та самого Анта. Що зробили з полоненими, ти знаєш. Хлопчика зоставили на солодке…
— Не треба, Артаніс…
— Не мені судити родичів, хоч і далеких, — мовили Нервен суворо, — але одне я знаю точно — не можна укритись від буревію. Не можна відсиджуватись у лісі, коли однокровники беруть до рук зброю. Інакше чорний вітер Півночі все одно знайде тебе…
— Сподіваюся, ти не говорила щось таке… йому?
— Фіндекано, — докірливо мовила Артаніс, — хіба я схожа на жорстоку і ницу істоту? Ні, я жодним словом не скривдила це гідне дитя. До речі, хлопчик у захваті від двору Сінголло, при якому йому довелося побувати разом з батьком, котрий був свого часу посланником від Лаіквенді. Дитя тільки і мріяло служити Аrani Dinnu — Князю Сутінок. Він запевняє, що брат батька моєї матері неймовірно велична і горда особа. Однак, «воєвода з косами», схоже сподобався йому ще більше, і хлопчина бажає стати зброєносцем аraneni…
— Я ще в стані носити свою зброю сам, — засміявся Фіндекано.
— О, мій милий брате, — мовила Артаніс ледь ущипливо, — там, у Валінорі, звання Великого Князя Нолдор було лише почесним титулом, і то за нього йшла потаємна борня. А тут князь Нолдор, навіть просто собі князь Нолдор, не повинен поступатися гонором якомусь там Ельве Сінголло, чи, як говорив вуй Феанаро, Тінголло, хоч той Тінголло і є нашим родичем. Доки ми дійдемо до Белеріанду, ми мусимо мати вигляд не волоцюг-Квенді, а князів, котрі прийшли правити і володіти.
— Моя красуне-сестро, — мовив Фіндекано задумливо, — я ось думаю, чому Нолдор так тягне до зброї і влади? І завжди тягнуло. О, так, вбивати огидно, завдавати мук живій істоті ще огидніше, але нині я зізнаюся тобі — мені принесла задоволення навіть не сама битва, а п’янке відчуття небезпеки, яке кружило голову, немов молоде вино. А вую Феанаро кружила голову влада, аж доки це почуття не змусило спалити за собою кораблі. Може, ми якісь неправильні Квенді? Тільки не говори про Ельве Сінголло, адже його змусила до війни і влади видима небезпека, в той час, як ми…