… Голова Ради директорів вислухав Фола уважно, всміхаючись, і запитав:
— Ви справді не дуже вірите в можливість російської шпигунської мережі? Я маю на увазі групу Степанова, Золле, Ростопчина… Признайтеся, Джос, не вірите?
— Не дуже вірю. Але не відкидаю такої імовірності.
— Зрештою, нашу фірму не так уже й непокоїть шпигунство, навіть коли б воно й було. Нехай собі, аби тільки нам не заважали.
— Нехай, — посміхнувся Джос Фол, — згоден.
— Хочеться проїхатися в Європу?
— Ні. Я там був улітку. Стомлююсь від Європи. Найкраще я почуваю себе в цій країні… Річ у тім, що альянс червоного письменника з глибоко віруючим російським аристократом, який має швейцарський паспорт, і німецьким істориком здається мені небезпечнішим, ніж шпигунська мережа…
— «Третій кошик» у Хельсінкі і таке інше? — зітхнув голова Ради. — Що ж, добре думаєте. Такий контакт, звичайно, безпрецедентний, а тому небажаний для нашого бізнесу. Коли ви маєте намір вилетіти?
— Я доповім. Головне, що ви підтримали мене, спасибі…
7
Редактор Андрєєв, давній знайомий Степанова, вислухавши його, зітхнув:
— Дмитре, побійся бога, про що ти?! Ми з’їли всі наші валютні запаси в першому кварталі. Я послав Ігоря на Близький Схід, а Івана в Латинську Америку… Можу фінансувати твою поїздку в Лондон тільки восени.
— Але ж ти розумієш, що Лондон мені не потрібен восени?! Він мені потрібен у травні, на початку травня, я ж пояснював тобі! Клянусь, матеріал буде сенсаційний.
— Можеш не клястися, я вірю тобі. Ти вільний художник, ти не знаєш, що таке план і кошторис, не маєш уяви про режим валютної економії, щаслива людина…
— Сам попросився в це крісло, — відповів Степанов. — Міг би сидіти дома й писати книжки.
— Не дошкуляй мені, Дмитре, не треба. Коли в мене щось вийде з фунтами, я тобі подзвоню. Ти де зараз живеш?
— У майстерні, де ж іще…
— З Надією розлучився?
— На Заході це називається «живемо сепаратно»…
— Ти великий мастак формулювати свої думки, Дмитре…
«Він страшенно змінився, — думав Степанов, спостерігаючи за тим, як Андрєєв метався від одного телефонного апарата до другого; голос мінявся залежно від того, хто дзвонив; п’ятдесят чотири роки, а з начальством розмовляє, як школяр; але ж це не всякому начальству подобається, — рано чи пізно дурних начальників усе-таки виженуть; і з підлеглих не слід би так кепкувати; прискіпуватись можна до рівних, хто відповість тим самим; ти до начальства прискіпувався б, та де там, стелешся. Доктор наук, письменник, публіцист… Невже піддався вірусові чиношанування? Шкода. Спочатку виправдовувався тим, що «не треба пускати на ключові пости погань». (Справді, ніхто не суперечить, їх тільки пусти — з нашою демократією потім не знімеш, треба працевлаштувати, і щоб усе так само гаразд було з зарплатою, і щоб блага, й машина…) Але судячи з того, як і з ким він розмовляє, колишні добрі наміри змінилися суворими буднями, життя є життя, воно підминає людину під себе, ламає, як хліб, варто лише зробити поступку перед сумлінням у найменшій дрібниці.
… Степанов пригадав, як вони познайомилися з Андрєєвим чверть століття тому; в мазохізм потягло, сказав він собі, обов’язково «чверть століття», хіба не міг вжити спокійне слово «давно»? Андрєєв був тоді душею нашого товариства; ніхто не вмів так вести застілля, танцювати, жартувати, як він, ніхто не вмів так підсмажити баранячу поребрину, куплену за безцінь в кулінарії, або зварити пельмені; ніхто не був такий щедрий на поради й допомогу…
Потім він надовго поїхав за кордон; повернувся; зустрілися в Будинку журналістів, Андрєєв витяг якусь хитромудру книжечку (Степанов досі таких не бачив), перегорнув кілька сторінок, пояснивши, що це «денник» — розпис зустрічей, дзвінків, пам’ятних дат (не забути, кого й коли поздоровити), сказав замислено, що післязавтра о сімнадцятій тридцять у нього є «вікно», і він охоче випив би з Степановим чашку кави.
Степанов відчув якусь холодну порожнечу: перед ним був Андрєєв — колишній, вродливий, жвавий, лисіючий, різкий у рухах, — але водночас це була вже зовсім інша людина, яка записувала дату зустрічі з другом у «денник», у «вікно», вільне від ділових побачень і потрібних дзвінків.