[78], на який Марі звернула мою увагу, щойно ми зайшли до вестибюля, вже давно не працював, — він уже зовсім вибився з сил, і як альпініст, що насилу долає останній важкий підйом перед вершиною, став робити паузи, і ми, вслід за ним, зупинялися на кілька сходинок нижче. По дорозі нагору нам трапився ще один прислужник, вбраний у такий самий робочий халат, як і його колега, і я подумав собі, сказав Аустерліц, що такий одяг мали, мабуть, усі працівники курортних готелів, які були в державній власності; він сидів на стільці на найвищому сходовому майданчику і, звісивши голову, дрімав, а поряд із ним на підлозі лежав піднос із розбитою склянкою. Кімната, яку для нас відчинили, мала номер 38, то було велике, подібне до салону, приміщення. Стіни були оббиті парчею кольору бургундського вина, яка в деяких місцях сильно потерлася. Так само, як і портьєри, ліжко в алькові з білими подушками, химерно виставленими сторчма, здавалося, належало минулому часу. Марі відразу взялася облаштовуватися, повисувала всі шухляди, зайшла у ванну кімнату, покрутила для перевірки крани, масивний старомодний душ і уважно оглянула кожен закуток. Дивно, врешті сказала вона, загалом усе гаразд, але, здається, на письмовому столі вже роками не витирали пил. Яке ж може бути пояснення, поспитала вона мене, сказав Аустерліц, цьому незвичайному феномену? Може, у письмовому столі ховаються привиди? Що я на це їй відповів, вже й не знаю, сказав Аустерліц, та пригадую, що пізно ввечері ми ще кілька годин сиділи разом біля прочиненого вікна і Марі розповідала мені всяку всячину з історії цього курорту: про вирубку лісів у цій долині на початку XIX століття, про перші, споруджені на схилах житлові та гостьові будинки в класицистичному стилі, та про бурхливий економічний розвиток, який настав потому. Сюди їхали архітектори, мулярі, декоратори, бляхарі й штукатурники, їхали з Праги, Відня, з усіх усюд, чимало приїздило аж із самої області Венето. Один із придворних садівників князя Лобковіца взявся за перетворення довколишнього лісу на англійський ландшафтний парк, повисаджував місцеві та рідкісні породи дерев, розбив обсаджені кущами газони, проклав алеї, облаштував тінисті доріжки й павільйони, з яких відкривався мальовничий краєвид. Ніби з-під землі почали з’являтися нові й нові фешенебельні готелі, а ще курзали, купальні, читальні кімнати, концертна зала й театр, у якому невдовзі вже виступали найвідоміші корифеї різних мистецтв. 1873 року було споруджено велику чавунну колонаду, і Марієнбад став одним із найбільших великосвітських курортів Європи. Розповідаючи про мінеральні джерела Марієнбада та джерела в передмісті Аушовіц[79], сказав Аустерліц, Марі, з властивим їй перебільшено-іронічним поглядом на все, що завгодно, взялася з медично-діагностичною словесною колоратурою розводитися про те, що ці води особливо часто рекомендували при поширеній тоді серед буржуазії надмірній вазі, при шлункових розладах, при дисфункції прямої кишки та при кишковій непрохідності, при нерегулярних місячних, при цирозі печінки, при аномаліях жовчних проток, при подагричних нападах, при іпохондрії, спричиненій розладами селезінки, при хворобах нирок, при запаленні сечового міхура та сечовивідних каналів, при пухлинах щитовидної залози та скрофульозному набряку лімфатичних вузлів шиї, але також при розладах нервової та м’язової систем, при перевтомі, тремтінні кінцівок, паралічі, при патологічному виділенні слизу та кровотечах, при хронічних хворобах шкіри і, загалом, майже при будь-якому іншому відомому фізичному розладі. У моїй уяві, сказала Марі, постає картина з дуже огрядними чоловіками, які, незважаючи на приписи лікарів, віддаються утіхам чреволюбста за столами, що на той час були багатими й на курортах, аби своєю дедалі більшою масою притлумити постійну тривогу щодо певності свого суспільного становища, водночас я бачу й інших гостей, що приїхали на води, більшість із яких — панії, бліді й навіть трохи пожовклі, надто заглибившись у себе, вони прогулюються звивистими доріжками від одного павільйона з мінеральною водою до наступного, або ж із оглядових майданчиків на горі Амалії чи біля замку Мірамон спостерігають в елегійному настрої гру хмар, що пропливають над вузькою долиною. Рідкісне почуття щастя, яке ворухнулося в мені, коли я слухав свою співбесідницю, парадоксальним чином викликало в мене думку про те, що і я, не інакше, ніж всі ті гості, які перебували тут сто років тому, маю в собі якусь хронічну недугу, ця думка поєднувалася в мене з надією, що я стою на порозі свого одужання. І справді, ще ніколи в житті не засинав я краще, ніж цієї першої ночі, яку я провів із Марі. Я чув, яким рівним було її дихання. Серед миготливих зірниць, які час від часу підсвічували небо, переді мною на коротку мить з’являлося її обличчя, а на вулиці рівномірно лопотів дощ, білі фіранки задувало в кімнату, і вже засинаючи, я відчув легке послаблення тиску на моє чоло, що поєдналося зі сподіванням чи надією врешті його позбутись. Та насправді все вийшло зовсім по-іншому. Ще до світанку я прокинувся в такому жахливому сум’ятті, що заледве підвівся й, навіть не глянувши на Марі, сів на краю ліжка, так ніби страждав від морської хвороби. Мені наснився якийсь служка, що приніс нам на сніданок ядучо-зелений напій на бляшаному підносі та французьку газету, на першій сторінці якої йшлося про необхідність реформ в управлінні водолікарнями, а також неодноразово згадувалася гірка доля працівників готелю, вернуться
Патерностер — пасажирський ліфт безперервної дії з відкритими двомісними кабінками.