Я працюю з дітьми сорок літ, і ви не уявляєте, як багато досягли мої вихованці — в найрізноманітніших сферах.
— Це грандіозно, міледі! — захоплено вигукнув Ераст Петрович. — Але де ж узяти стільки майстерних педагогів?
— Я дуже добре плачу своїм учителям, бо педагогіка — найголовніша з наук, — із глибоким переконанням сказала баронеса. — Крім того, багато хто з моїх колишніх вихованців висловлюють бажання лишитися в естернатах вихователями. Це так природно, адже естернат — єдина сім'я, котру вони знали.
Вони ввійшли до широкої рекреаційної зали, куди виходили двері кількох класних кімнат.
— Куди ж вас відвести? — замислилася леді Естер. — Та ось хоча б до фізичного. Там зараз дає показовий урок мій славетний доктор Бланк, випускник Цюріхського естернату, геніальний фізик. Я заманила його до Москви, влаштувавши йому тут лабораторію для дослідів з електрикою. А заразом він має показувати дітям усякі хитрі фізичні фокуси, щоб викликати цікавість до цієї науки.
Баронеса постукала в одні з дверей, і вони зазирнули до класу. За партами сиділи півтора десятка хлопчиків років одинадцяти-дванадцяти в синіх мундирах із золотою літерою Е на комірі. Всі вони, затамувавши подих, дивились, як похмурий молодий добродій з превеликими бакенбардами, в доволі неохайному сюртуку й не занадто свіжій сорочці крутить якесь скляне колесо, що пофоркує блакитними іскорками.
— Ich bin sehr beschaftigt, milady! — сердито крикнув доктор Бланк. — Spater, spater![14] — І, rieрейшовши на ламану нашу, сказав, звертаючись до дітей: — Зарас, мої панофе, фи бачити зпрафшній маленький райдуга! Назфа — Blank Regenbogen, «Райдуга Бланка». Це я придумати, коли такий молодий, як фи.
Від дивного колеса до столу, заставленого усілякими фізичними приладами, несподівано простяглася маленька, незвичайно яскрава веселка, й хлопчики в захваті загомоніли.
— Трохи навіжений, але справжній геній, — прошепотіла Фандоріну леді Естер.
Цієї миті з сусіднього класу почувся голосний дитячий крик.
— Боже! — схопилася за серце міледі. — Це з гімнастичного! Швидше туди!
Вона вибігла в коридор, Фандорін за нею. Разом вони ввірвалися до порожньої, світлої аудиторії, підлога котрої була встелена шкіряними матами, а вздовж стін розміщувалися найрізноманітніші гімнастичні снаряди: шведські стінки, кільця, товсті канати, трампліни. Рапіри й фехтувальні маски сусідили з боксерськими рукавичками й гирями. Зграйка хлопчаків літ семи-восьми стовпилася довкола одного з матів. Розсунувши дітей, Ераст Петрович побачив хлопчика, що корчився від болю, а над ним схилився молодик років тридцяти в гімнастичному трико. В нього були вогняно-руді кучері, зелені очі й вольове, дуже веснянкувате обличчя.
— Ну-ну, любий, — говорив він з легким акцентом. — Покажи ніжку, не бійся. Я тобі не зроблю боляче. Будь мужчина, потерпи. Fell from the rings, m'lady, — пояснив він баронесі. — Weak hands. I am afraid, the ankle is broken. Would you please tell Mr. Izyumoff?[15]
Міледі мовчки кивнула і, поманивши за собою Ераста Петровича, швидко вийшла з класу.
— Сходжу за доктором, містером Ізюмовим, — скоромовкою повідомила вона. — Така неприємність трапляється часто — хлопчики є хлопчики… Це був Джеральд Каннінґем, моя правиця. Випускник Лондонського естернату. Блискучий педагог. Очолює весь російський філіал. За півроку вивчив трудну вашу мову, яка ніяк мені не дається. Минулої осені Джеральд відкрив естернат у Петербурзі, тепер тимчасово тут, допомагає налагодити справу. Без нього я мов без рук.
Біля дверей із написом «Лікар» вона спинилася.
— Прошу вибачити, сер, але нашу бесіду доведеться перервати. Іншим разом, гаразд? Приходьте завтра, і ми договоримо. Ви ж до мене у справі?
— Нічого важливого, міледі, — почервонів Фандорін. — Я й справді… як-небудь потім. Бажаю успіху на вашім благороднім поприщі.
Він незграбно вклонився і поспіхом закрокував геть. Ерасту Петровичу було дуже соромно.
— Ну що, лиходійку спіймали на гарячому? — весело вітав осоромленого Фандоріна начальник, підвівши голову від якихось хитромудрих діаграм. Вікна в кабінеті були зашторені, на столі горіла лампа, бо надворі вже смеркалося. — Дайте вгадаю. Про містера Kokorin міледі зроду не чула, про міс Bezhetskaya тим паче, звістка про заповіт самогубця її прикро вразила. Так?
Ераст Петрович тільки зітхнув.
— Я цю особу зустрічав у Петербурзі. Її прохання про педагогічну діяльність у Росії розглядалося в нас у Третьому. Про геніальних дебілів розповідала вона вам? Гаразд, до справи. Сідайте до столу, — покликав Фандоріна шеф, — у вас попереду захоплююча ніч.
15
Упав з кілець, міледі. Слабкі руки. Боюся, що зламав щиколотку. Чи не могли б ви сказати містеру Ізюмову?