— Пардон. Що ж ви лорнетуєте? У нас тут не театр. Прийшли — так грайте. Милості прошу. — Він показав на вільний стілець.
— Виберіть колоди сам, — прошелестів Фандоріну на вухо добрий дідок.
Ераст Петрович сів і, діючи за інструкцією, вельми рішуче сказав:
— Тільки вже дозвольте, ваша ясновельможність, мені самому банк тримати. На правах новачка. А колоди я б вибрав… он ту і ось ту. — І він узяв з таці нерозпечатаних колод дві зісподу.
Зуров посміхнувся ще неприємніше:
— Що ж, пане новачок, умову прийнято, але тільки попереджую: банк зірву — не тікати. — Дайте вже й мені потім метнути. То який куш?
Фандорін зам'явся, рішучість покинула його так само раптово, як і прийшла.
— Сто рублів? — несміливо запитав він.
— Жартуєте? Тут вам не трактир.
— Гаразд, триста, — і Ераст Петрович поклав на стіл усі свої гроші, включаючи й виграну раніше сотню.
— Le jeu n'en vaut pas la chandelle[20], — здвигнув плечима граф. — Та для початку згодиться.
Він витяг зі своєї колоди карту, недбало кинув на неї три сотенні папірці.
— Іду на весь.
«Лоб» праворуч, згадав Ераст Петрович і акуратно поклав праворуч даму з червоними сердечками, а ліворуч — пікову сімку.
Іполит Олександрович двома пальцями перевернув свою карту й злегка поморщився. То була бубнова дама.
— От тобі й новачок, — присвиснув хтось. — Спритно даму причесав.
Фандорін незграбно перемішав колоду.
— На весь, — насмішкувато сказав граф, кидаючи на стіл шість асигнацій. — Ех, не лізь на рожен — фортуна збереже.
Як же карта ліворуч називалася? — не міг пригадати Ераст Петрович. Оця «лоб», а друга… чорт забирай! Незручно. А що як запитає? Підглядати в шпаргалку було несолідно.
— Браво! — загомоніли глядачі. — Графе, c'est un jeu intйressant[21], вам не здається?
Ераст Петрович побачив, що виграв знову.
— Прошу не французити! Що, їй-право, за безглузда звичка встромляти в мову по половині французької фразки, — із роздратуванням озирнувся Зуров на балакуна, хоча сам безперестанку вставляв французькі звороти. — Здавайте, Фандорін, здавайте. Карта не коняка, до ранку повезе. На весь.
Праворуч — валет, це «лоб», ліворуч вісімка, це…
У Іполита Олександровича відкрилась десятка. Фандорін убив її з четвертого заходу.
Стіл уже обступили з усіх боків, і успіх Ераста Петровича було поціновано належним чином.
— Фандорін, Фандорін, — неуважно бурмотів Іполит Олександрович, барабанячи пальцями по колоді. Зрештою витяг карту, відрахував дві тисячі чотириста.
Пікова шістка лягла гад «лоб» з першого ж абцугу.
— Та що за прізвище таке! — вигукнув граф, лютіючи. — Фандорін! Із греків, чи що? Фандоракі, Фандоропуло!
— Чому з греків? — образився Ераст Петрович, у пам'яті котрого ще не стерлися знущання шалапутів-однокласників над його стародавнім прізвищем (гімназійне прізвисько Ераста Петровича було «Фундук»). — Наш рід, графе, такий же російський, як і ваш. Фандоріни ще Олексієві Михайловичу служили.
— Авжеж, — пожвавішав недавній червононосий дідок, доброзичливець Ераста Петровича. — За Катерини Великої був один Фандорін, цікаві записки лишив.
— Записки, записки, сьогодні я з риском, — похмуро заримував Зуров, склавши цілий стос із купюр. — На весь банк! Мечіть карту, чорт би вас забрав!
— Le dernier coup, messieurs![22] — пронеслося натовпом.
Всі жадібно дивилися на дві рівновеликі купи м'ятих кредиток: одна лежала перед банківником, друга перед понтером.
У цілковитій тиші Фандорін розпечатав дві свіжі колоди, думаючи все про те ж. Малинник? Лимонник?
Праворуч туз, ліворуч також туз. У Зурова король. Праворуч дама, ліворуч десятка. Праворуч валет, ліворуч дама (що все-таки старше — валет чи дама?). Праворуч сімка, ліворуч шістка.
— У потилицю мені не сопіти! — розлючено крикнув граф, од нього відсахнулись.
Праворуч вісімка, ліворуч дев'ятка. Праворуч король, ліворуч десятка. Король!
Навкруг вили й реготали. Іполит Олександрович сидів ніби остовпілий.
Сонник! — згадав Ераст Петрович і всміхнувся, зрадівши. Карта ліворуч — це сонник. Дивна така назва.
Раптом Зуров перегнувся через стіл і сталевими пальцями зсунув губи Фандоріна в рурочку.
— Зубоскалити не смійте! Зірвали куш, так майте виховання поводитися цивільно! — скаженим голосом прошипів граф, присунувшись упритул. Його налиті кров'ю очі були страшними. Наступної миті він штовхнув Фандоріна в підборіддя, відкинувся на спинку стільця і склав руки на грудях.