Однак Ераста Петровича зацікавили аж ніяк не шухлядки (не буде ж Каннінґем зберігати на виду секретні документи), а папери, що лежали на столі, нашвидкуруч прикриті свіжим номером «Біржових відомостей».
Іван Францович, очевидно, міркував схоже — він перетнув кабінет і став біля столу, спиною до розчиненого вікна з низьким підвіконням. Вечірній вітерець злегка погойдував тюлеву гардину.
Чудово зрозумівши маневр шефа, Фандорін залишився коло дверей. Тепер Каннінґему діватися було нікуди.
Здається, англієць запідозрив недобре.
— Ви дивно поводитеся, Бриллінг, — сказав він без акценту. — І чому тут цей чоловік? Я його бачив раніше, він поліцейський.
Іван Францович дивився на Каннінґема спідлоба, тримаючи руки в кишенях широкого сюртука.
— Так, він поліцейський. А через хвилину-другу тут буде багато поліцейських, тому я не маю часу на розмови.
Права рука шефа випірнула з кишені, Фандорін побачив свій «сміт енд вессон», але не встиг здивуватися, тому що також вихопив револьвера — ось воно, починається!
— Don't!..[34] — підніс руку англієць, і тієї ж миті гримнув постріл.
Каннінґема кинуло навзнак. Остовпілий Ераст Петрович побачив широко розкриті, ще живі зелені очі й акуратну темну дірку посеред лоба.
— Господи, шефе, навіщо?!
Він обернувся до вікна. Просто в лице йому дивилося чорне дуло.
— Його погубили ви, — якимось ненатуральним тоном промовив Бриллінг. — Ви занадто гарний сищик. І тому, мій юний друже, мені доведеться вас убити, про що я щиро жалкую.
Розділ чотирнадцятий,
У ЯКОМУ РОЗПОВІДЬ ПОВЕРТАЄ ЗОВСІМ В ІНШИЙ БІК
Бідолашний, спантеличений Ераст Петрович зробив кілька кроків уперед.
— Стояти! — з люттю гаркнув шеф. — І не розмахуйте пістолетиком, він не заряджений. Хоча б у барабан заглянули! Не можна бути таким довірливим, чорт вас забирай! Вірити можна тільки собі!
Бриллінг дістав із лівої кишені точно такий же «герсталь», а «сміт енд вессон», що димився, кинув на підлогу, просто під ноги Фандоріну.
— Ось мій револьвер повністю заряджений, у чому ви зараз переконаєтесь, — гарячково заговорив Іван Францович, із кожним словом дратуючись іще більше. — Я вкладу його в руку невдачливого Каннінґема, і вийде, що ви убили один одного в перестрілці. Почесний похорон і розчулені промови вам гарантовано. Я ж бо знаю, що для вас це важливо, й не дивіться на мене так, прокляте щеня!
Фандорін із жахом зрозумів, що шеф у несамовитому стані, й, у відчайдушній спробі пробудити його раптово знавіснілий розум, крикнув:
— Шефе, це ж я, Фандорін! Іване Францовичу! Пане статський раднику!
— Дійсний статський, — криво посміхнувся Бриллінг. — Ви відстали від життя, Фандорін. Підвищений височайшим указом від сьомого червня. За успішну операцію по знешкодженню терористичної організації «Азазель». Так що можете називати мене «ваше превосходительство».
Темний силует Бриллінга на тлі вікна був ніби вирізаний ножицями і приклеєний на сірий папір. Мертві сучки береста за його спиною розходилися в усі боки зловісною павутиною. В голові Фандоріна промайнуло: «Павук, отруйний павук, сплів павутину, а я попався».
Обличчя Бриллінга хворобливо скривилось, і Ераст Петрович зрозумів, що шеф уже довів себе до потрібного градуса розлючення й зараз вистрілить. Невідомо звідки виникла блискавична думка, що відразу ж розсипалася на вервечку зовсім коротеньких нікчемних думок: «герсталь» знімають із запобіжника, без цього не вистрілиш, запобіжник тугий, це півсекунди або чверть секунди, не встигнути, ніяк не встигнути…
Із несамовитим криком, зажмуривши очі, Ераст Петрович рвонувся вперед, цілячи головою шефу в підборіддя. Їх роз'єднувало не більше п'яти кроків. Клацання запобіжника Фандорін не чув, а постріл прогримів уже в стелю, тому що обидва — і Бриллінг, і Ераст Петрович, перелетівши через низьке підвіконня, упали за вікно.
Фандорін з розмаху вдарився грудьми об стовбур сухого береста і, ламаючи гілки, обдираючи обличчя, загуркотів униз. Від гучного удару об землю захотілося втратити свідомість, але гарячий інстинкт життя не дозволив. Ераст Петрович став рачки, шалено озираючись.
Шефа ніде не було. Зате біля стіни валявся маленький чорний «герсталь». Фандорін, не підводячись, стрибнув на нього кішкою, вчепився й завертів головою на всі боки. Та Бриллінг зник.