Валерія раптом заметушилася і, майже оббігши чоловіка, присіла до Назара на край ліжка, точнісінько на те місце, де зовсім недавно бгала кутик ковдри пазуриста лапа чудовиська. Михайло залишився стояти в колишній позі і трохи розгублено дивився на сина.
— Ну годі, годі… — Валерія притисла Назара до себе. — Господи, який же ти весь мокрий! І гарячий…
Він зрозумів, що більше не може стримувати сльози, спробував вивернутися з її обіймів, але нічого не вийшло.
— Уже все добре, — Назар сердито розмазав краплі по щоках.
— Поганий сон, — сказав Левшиць, — буває іноді.
— Я прокинувся… — почав було Назар, але затнувся. Для них це було просто «поганим сном». Якщо він почне розказувати про монстра… На нього раптом навалився величезний розпач і безсилля — він не може звернутися по допомогу навіть до двох найдорожчих і найближчих людей у світі. Це було занадто жорстоко.
— І тобі, звичайно, здалося, що тут є хтось чужий, — із розумінням доказала за Назара Валерія. — Я знаю, у твоєму віці мені теж іноді ввижалося… — вона старанно підбирала слова. — Нічого, це мине. Тобі вже краще?
Назар кивнув. Вона навіть не уявляла, наскільки.
— Я думаю, він зовсім заспокоївся б, якби ти його нарешті відпустила, — підмітив Левшиць. Валерія засуджуюче глянула на нього, але таки випустила з обіймів Назара, і той одразу ж заліз під ковдру.
— А чим це так тхне? — повернулася Валерія до чоловіка. — У кімнаті задушливо…
— Так, схоже, не завадило б провітрити, — погодився Михайло, принюхуючись до повітря. — Може, пил налетів через кватирку?
— Але звідки аж стільки? — трохи здивовано хмикнула Валерія, прямуючи до вікна, щоб ширше відчинити кватирку. — Я тільки сьогодні тут усе вилизала. Чортзна-що!
— Ану, подивимось… — вона нахилилася, щоб зазирнути під ліжко. Назара підкинуло, він метнувся до мами… Але було занадто пізно — Валерія втілила свій план і абсолютно спокійно вивчала простір під ліжком в позі екзальтованої молільниці на предмет наявності пилу.
— Ти чого? — здивовано глянув на сина Левшиць. Назар зніяковів і повернувся під ковдру.
— Та… нічого.
— Ну, зрозуміло. Так я й думала, — констатувала знизу Валерія. — Це ж треба! Гадки не маю, звідки взялося стільки пилу. Доведеться завтра знову прибирати.
Назарові раптом подумалося: що, якщо нещодавнє страхіття справді було лише поганим сном? Хлопчику дуже хотілося повірити в це. І на якусь мить майже вдалося. От тільки…
— Хочеш, ми трошки побудемо з тобою? — запропонувала Валерія.
— Справді, гарна думка, — підтримав її Михайло. Виглядав він уже не таким розбитим, як ще кілька хвилин тому. Назарові, щоправда, цей відрізок часу здався кількома годинами; просто не вірилося, що між моментом, коли монстр ось-ось мав вибратися повністю, і цими словами не вмістився б навіть блок телевізійної реклами.
— Може, так і зробимо? Га? — Левшиць з якимось напруженим, не властивим для нього виразом обличчя розглядав дитячу.
Назарові дуже хотілося сказати «так», і тому він учинив так, як учинив би кожен хлопчисько його віку — відповів «ні».
Твердо, але трохи із запалом.
— А взагалі, — схвально підморгнув йому Левшиць, коли вони з Валерією виходили з кімнати, — ти молодець, я тобою пишаюся.
Проте настільну лампу залишили увімкненою.
Так, про всяк випадок.
За десять хвилин Михайло Левшиць обережно торкнувся до плеча дружини, яка вже задрімала.
— Леро, мені чогось подумалося…
— Що? — сонно відгукнулася та з явним невдоволенням у голосі.
Левшиць навіть звівся на лікті.
— А якщо… у тій кімнаті таки щось є.
— Де? У дитячій?
— Так.
— Ну, ясна річ. Наш… Що ти маєш на увазі? Ой, Господи! Спи.
Левшиць повільно опустився назад на подушку і, повернувшись спиною до дружини, почав уважно вслухатися в нічну тишу. З дитячої більше не долинало ні звуку.
Промуркотівши щось собі під ніс, він заснув.
Дорослим не властива ірраціональна віра в надприродне, з роками вони схильні забувати власні страхи з подорожей по Нічній Державі. Лише зрідка, в особливі хвилини — під час жорстокого безсоння чи в темному коридорі на шляху до вбиральні — раптом накотиться щось, заворушиться в глибинах пам’яті, і тоді виникає непоборне бажання озирнутися…
У своєму реальному житті дорослі бояться зовсім інших речей: провалів у кар’єрі, інфляції, невиліковної хвороби, невтілених планів, росту цін, чужого успіху…