Перша пересадка на шляху туди, до Трівандруму, у нас була в Арабських Еміратах. В аеропорту Дубаї є брендовані візки, ті ж легенькі «макларени», тож коротати час не так вже й важко. Дітей дуже розважають «горизонтальні ескалатори» – такий тротуар, що сам собою рухається. Ну але без втрат ми однаково не обішлися – забігши в аптеку, Кора феєрично змела з полиці й розбила пляшку з олією «Омега» (найдорожче, що в тій аптеці було), та ще й підслизнулася в калюжі і впала… Рибний запах із облитих кедів не покидає нас досі.
Неймовірно, але факт – ми таки дісталися Трівандруму. Вкотре довелося заповнити безкінечну купу паперів, під акомпанемент ревіння дітей, що взагалі ошаліли від цих нічних переміщень, не кажучи про зміни часових поясів. Ми сяк-так зберігали спокій, безкоштовно даючи спектакль охочим індійцям і вже й не намагаючись зібрати по залу прильоту ані дітей, ані речі – хай валяються, ми не поспішаємо. За драконівським курсом в аеропорті Настя поміняла долари на рупії. Я ж зазвичай користуюся банкоматом.
3. Не забудьте подзвонити у свій банк попередити, що будете користуватися карткою в такій-то країні. І спитайте, який відсоток з вас зніметься, хоча це від місцевого банка залежить теж. Щодо Індії, то будьте готовим до частої падлини – наші банки так перестраховуються, що однаково блокують вам видачу готівки. Підозрілими їм ваші операції видаються, бачте. Тому бажано довірити всі ваші банківські деталі зі словом-паролем надійній людині в Україні. Просто їй на гарячу лінію з Києва дзвонити буде значно менш накладно, ніж вам із далеких країв. Але дзвонить хай з мобільного – до українського стаціонарного номера в банка може бути претензія. Особисто в мене ще жодної поїздки не минуло без епічного СМС: «Лєна!!!! А-а-а!!!! Поможи! Дебільний банк знову картку заблокував! Дзвони їм!!!»
Зазвичай в Індії діє система таксі з попередньою оплатою – ставайте в ту чергу до кіоску таксі, в яку стоять місцеві. Не бійтеся в них про все розпитувати – англійська в індійців притомна. Ви кажете пункт призначення, оплачуєте відносно невеликий рахунок і виходите з квитанцією надвір. Вас підхоплює таксист, запихає у красивий старий «амбасадор», без кондиціонера, зате з пафосом (якщо пощастить – якщо ні, то в таку ж без кондиціонера, але тісну й негарну «тату»), і ви вриваєтеся в густе повітря південноіндійської ночі.
Якщо вам трапиться таксист-сикх, у тюрбані і з бородою, а діти достатньо притомні, щоб побачити в цьому якусь незвичність, розказуйте, що це добрий чарівник чи ще щось, ну або правду – що сикхізм грубо можна вважати сумішшю індуїзму й мусульманства, вам щодо інтересів ваших дітей видніше. Мої не бачать геть нічого дивного ні у відмінному кольорі шкіри, ні в іншій мові, ні в одязі – чим молодша дитина, тим нормальнішим видається для неї цей світ з усіма його дивовижами. Точка збірки, даруйте Капітана Очевидність, у малюків іще не зацементована, як у дорослих.
Так десь о пів на четверту ранку ми припхались до Варкали – містечка з червоними кручами, білим і чорним піском, теплим і спокійним океаном, чистими пляжами й міжнародною кухнею. Принаймні так обіцяв Інтернет.
Тут ми навмання, зате впевнено, почали селитися в готель, що його назву десь почула моя сестра, місяць тому проїжджаючи через цей самий штат. В результаті навіть збили ціну з 20-ти доларів за кімнату до 14-ти. І садок там, і гамачки, і гойдалка на балконі, і ящірки на стінах цвірінькають…
Ех. Як порєдна тета-квочка, я взагалі-то планувала сидіти з дітками на одному місці, максимум виїхати на годинну дистанцію глянути яких-небудь слоників чи кольорових пташечок. Але карма річ хитра – завжди бере своє. Тож, окрім маршруту Святого Матрацника «Варкала! Варкала. Варкала…», у нас вийшов наступний тріп: Варкала – Карунагаппаллі – Аллеппі – Муннар – Форт-Кочі – Варкала. Ну й доїзди до аеропорту в Трівандрумі, котрий ми, поки не вивчили його поважну офіційну назву Тіруванантапурам, називали по-гопницьки: «Трівадном».
Ц.
Ціни (але далі трохи про Індію)
Лексикон дитини двох із половиною років має для нас купу таємниць, які не кожному спеціалісту з мертвих мов під силу будуть. Ну гаразд, Кая у відповідному віці говорить цілком притомними реченнями, але в Кори був саме той випадок. І вчити її мову мені довелося в Індії, та ще й у доволі критичній ситуації. Коли дитятко відмовлялося їсти будь-що з запропонованого, ультимативно вимагаючи одне – сіпки. І біда його розбере, хто вони такі, ті сіпки, і де їх вирощують, і по чім продають. А Кора ж вимагає, і Кая їй допомагає, і репетують удвох так, що квіти з дерев осипаються: «Сіпки! Сіпки-и-и-и!!!» Аж поки зовсім випадково на дні валізи хтось із них не знайшов шматочок хлібця-удальця й переможно не заявив: «Сіпки!» То, виявляється, був простий собі «хлібчик», що після «сіпок» став «сіпчиком», так само, як «хлопчик» став «сьопчиком», а не скандальним «хуйопчиком», з яким ні в гості, ні в дитсадок не ткнешся.