Байда
О козаки! зветесь ви християне
І так шукаєте собі безпеки,
Як ваших предків хижаки-погане
Навчили у віки якісь далекі.
Дванадцятий. Ні-бо, князю наш і батьку: дідусь Костир і за козакування свого вславився одвертаннєм погоні, а тепер ще приправить чернечими молитвами, то певно вже наздогінцям засліпить.
Байда
(махнувши рукою)
Суди вже, діду, Ганжу Андибера,
Та в річ розлогу дуже не вдавайся:
Бо се Босфор, не комиші Дніпрові:
Бувай короток у речницькім слові.
Костир. Я вмію й коротко говорити, а коли хочеш, князю, перемовчу й печерського мовчальника. Нехай козаки-небожата, як самі знають, так судню раду й закінчають.
Одинадцятий. Ні-бо, дідусю: ти розпочав, ти і закінчай. Благаємо тебе всім кошем і всіма куренями.
Дванадцятий. Благають тебе і чури козацькі, мужі громадські...
Костир. Коли так, дак-от який мій присуд буде, чесне козацтво, православне християнство. - Феську Ганжо Андибере! озвавсь єси запорозьким гетьманом та й запровадив козаків у дияволову пельку та й погубив народу християнського не десяток, не сотню, да й не тисячу. За це повинен єси смерти.
Козаки. Амінь! амінь! амінь!
Один з отамання. То прив'яжемо ж його до щогли, та й нехай кожен одважить йому киякою стілько, кілько в кого ваготи на серці.
Костир. Ні, козаки, діти, друзі! Тепер кожен, з великого жалю, буде його тяжко києм окладати, кров християнську проливати. Не честь воно буде нам і не подоба. А лучче ось як учинимо: гарматних куль йому в пазуху накладемо та в воду без гріха й упустимо.
Козаки. Гаразд! гаразд! гаразд!
Андибер
Панове браттє! я вас не благаю,
Покірним серцем смерть од вас приймаю.
Як мав би на гаку ребром висіти,
То лучче в морі воду мовчки пити.
Байда
Панове! я сказав би вам, що Ганжа
Преславний воїн, лицар знаменитий;
Що ним козацтво наше українське
Гримить, блищить і славиться по світу.
Та знаю, ви не вважите на силу,
На смілий дух, на той огонь лицарський,
Котрим він дива доказав на морі
І навіть на нещасному Босфорі.
А подаю вам, браттє, до уваги,
До присуду козацьке давнє право.
Се право маю я, панове, браттє.
Я визволив його від смерті кров'ю,
Моєю і моїх трьох побратимів:
Бо ми окрились ранами тяжкими.
Костир. Що ж, браттє? чого мовчите, мовчки? Князь Байда гаразд говорить. Так воно й є. Се козацьке право давнє. Визволив князь Байда Ганжу Андибера кров'ю християнською. Християнська ж кров, панове браття, велика річ: нею і від моря козаки відкуплялись. Раз ми тонули на безкраїм під велику хуртовину. А я, не вам кажучи, почувавсь у тяжкому грісі. А в якому грісі, коли б ви знали? У страсну п'ятницю, саме в обляги, як Христос у муках кінчився на хресті, нализавсь постової кваші. Молодий був ще й дурний. Озвався, бачте, спасенником серед козацтва, щоб аж три дні випостувати, а паскою, що нас з Києва од родичів подано, на морі розговітись; озвавсь та й нажерся крадькома кваші. А ми, бачте, задумали святкувати святки на морі, то кожен постував по своїй спромозі. Стали ми верстати здобичну козацьку дорогу, вже не одно купецьке судно й спліндрували. Дякуючи господеві, тілько що почали розговлятись, коли ж лихо! завіяли разом усі вітри; вре Чорне море хуртовиною. Отаман і каже: "Оце ж, панове молодці, не дурно Руське наше море так вре та грає: хтось між вами великий гріх на собі має". Так як про того Поповича Олексія співа Шерешир ваш, так якраз і промовив отаман. "Сповідайтесь,- каже,- панове молодці, милосердному богу, Чорному морю і мені, отаману кошовому, в Чорне море впадіте, війська козацького не губіте..." Так мене цим словом і вразив у серце.
Байда похитує головою.
Козаки. То ти й признався?
Костир. Ато все військо погубити? Признавсь і про інші гріхи: як і старих людей у домівці зневажав, і малих дітей конем топтав, і божим домом п'яний гордував, шапки проти церкви не здіймав, хреста на себе не клав. Ну, почали вже мені хусткою очі в'язати, щоб сердите море вгамувати. А один старий козак: "Ей,- каже,- козаки, друзі, небожата! ви сього козака не топіте, не губіте, а лучче йому мізинної пучки втніте, крові християнської в Чорне море впустіте". Що ж би ви думали, панове браттє? Скоро стало море кров християнську зачувати, зараз почало й утихати. Тим же то я вам велю й раю: нехай цей Андибер живе-поживає, милосердного бога за все військо козацьке благає.
Козаки. Згода! згода! згода! Нехай Ганжа живе-поживає, мов троянда в саду, цвіте-процвітає!
Байда
Спасибі, козаки, що Ганжу слобонили!
Хоть ви й Молоховим судом судили, [99]
А справу добру військову вчинили,
Лицарством чесним тут себе явили.
Козаки
(розбиваючи на Ганжі Андибері кайдани, співають)
Ой гук, мати, гук:
Запорожці йдуть,
І веселая ж та доріженька,
Куди вони йдуть.
Куди вони йдуть,
Береги гудуть:
Поперед себе та й облавою
Бусурменців пруть...
Байда
Прощай, Стамбуле! не вдалося Ганжу
Тобі на гак залізний почепити.
Ще він твої не раз галери буде
Посеред моря Чорного топити;
Не раз від голосу його струснеться
Твоя пещена челядь азіатська,
Не раз твоєю кров'ю обіллється
"Веселя доріженька" козацька.
Один з побратимів
Усе б гаразд, коли б не коні, князю!
Другий
Велика се, ненаградима шкода!
Байда
Моя найбільша: бо Арап мій, Буря...
Мені б за нього і півцарства мало.
Третій
Ми думали, що турчин вб'є Арапа,
А той йому, мов барс, у шию впився...
Четвертий
Як з каменя підкова креше іскру,
Із нього вибив духа копитами.
П'ятий
І півгодини турку не дозволив
На кобилиць гарячим духом дихать.
Байда
Шкода коня! Сей кінь - моя емблема.
Або мене уб'є напасть і кривда,
Або я правдою возьму над ними гору.
Товаришу моїх боїв кривавих,
Лицарської моєї честі й слави!
Я на тобі сидів, як на престолі,
І царював на бойовому полі...
Шкода коня!
Один з отамання
Пресвітлий князю й батьку!
За те, що визволив єси галеру нашу,
Ми під полки твої поставим коней.
Другий
Татарські в нас поводяться бахмати:
Вони тебе, мов буря, будуть мчати.
Третій
99
- ...Молоховим судом судили... - вирішили принести в жертву. Древні фінікійці, у релігії яких Молох був богом природи, сонця, йому в жертву приносили людей. Це ім'я стало символом ненажерливості.