7. Якщо відкручуєш кран, пускаючи воду, слідкуй, щоби раковина була відкритою. І не забудь потім закрутити кран!
Небезпечна мандрівка
Опісля карколомних пригод у Іншій Кухні Кося цілісінький день просидів у Кухні Літній. Від ранку до ночі споглядав він картину з ведмедиками — і уявляв себе всередині цієї картини. Тобто у лісі.
Тато і мама не дозволяли Косі ходити до лісу. Мовляв, домовикам там не місце. Адже попід будь-яким деревом, на кожній стежині на них чатують найжахливіші жахіття!
Саме тому домовичка гризли сумніви. З одного боку, він не хотів засмучувати батьків. А з іншого — йому так кортіло потрапити до лісу! Тим паче його запросили. Тобто він міг би завітати до свого нового знайомого — Водяника.
Отож Кося все ж таки наважився. Наступного ранку він узяв м’ячика, викотив надвір велосипед і вийшов за хвіртку. Уперше в житті!
Одразу за парканом починалася бруківка. Вона збігала узвозом і трохи далі перетиналася з великою дорогою. А ще далі майоріли верхівки лісових дерев.
Кося вийшов на середину бруківки й роззирнувся. Навкруги панувала така тиша, що чути було, як муха гуде! Отже, домовичок сів на велосипед і покотився. Сонечко пестило його щічки, зілля лоскотало носа пахощами, а пташки тішили переспівами… Косі стало так хороше, що він навіть очі примружив! Аж раптом іззаду долинув неприємний гуркіт.
Від несподіванки домовичок підстрибнув на сидінні й вивернув кермо вбік. З’їхавши з дороги, велосипед вгатився у чийсь паркан.
— Оййй… — скрикнув Кося, гепнувшись на землю.
Велосипед жалісливо дзенькнув, і повз Косю промчала кована залізом скриня. («Кощіїв лімузин», — змикитив домовичок.) Відкинувши віко, звідти виліз Кощій і люто пригрозив кулаком.
Кося скривджено заскімлив, а тоді вибрався з-під велосипеда і взявся дмухати на обідрані лікті й коліна. Та зненацька його ніби приском обсипало: де м’ячик? М’яча не було! Либонь, він вислизнув, коли Кося падав… Вислизнув — і покотився узбіччям…
— Ой леле, мій м’ячик! — заквилив домовичок, кидаючись наздоганяти неслухняну іграшку.
Йому здавалося: ще трішечки — і м’яч опиниться в його руках. Але той буцімто глузував, повсякчас вислизаючи з пальців. Домовичок наддав ходи, зосередившись виключно на м’ячі і не помічаючи навкруги геть нічого. Ані дорожніх знаків. Ані розмітки. Ані світлофорів. І навіть наростання гомону Великої Дороги не змусило Косю пригальмувати…
Отямився домовичок лише тоді, коли почув пронизливий посвист. Потому щось гучно заскреготіло, завищало, пролунали глухі удари.
Ошелешений, Кося став як стій і витріщив баньки. Він опинився посеред широчезної дороги. Попереду — зовсім близенько! — лежав його м’яч. Праворуч в очікуванні завмерли скрині, ступи та мітли. А от ліворуч коїлося казна-що! Кощії тиснули на гальма, зупиняючи свої «лімузини». На них з усього маху налітали ступи з бабусями ягусями. У ступи вганялися мітли з бабцями-вершницями. Через мітли перечіплювалися вовки-перевертні з пасажирами на спині… Ступи репалися, мітли скидали своїх вершниць, а вовки сторчма відлітали на узбіччя. І лише кощії сиділи у скринях, лаючись на всі заставки.
Домовичок потягнувся був за м’ячем… Аж тут побачив, як до нього щодуху мчить Соловей-розбійник. Це був регулювальник, він також збирався взяти Косиного м’яча, та знагла поміж ними загальмував велетенський вовк із совою на спині. Сова сполохано пугукнула і замахала крилами. А вовчі лапи викресали іскри.
Тієї-таки миті пролунало тужливе «пуф-ф-ф». Кося пустив очі долу — і усвідомив, що його м’ячу настав гаплик! Замість пружної кулі на дорозі лежав барвистий шмат гуми. І в нього впиралися вовчі кігті…
— Дуби зелені!.. — вилаявся вовк. — Ти що, дороги не бачиш?!
Домовичок затулив лице долоньками. Його щоками ринули потоки гірких сліз…
Та зненацька хтось узяв його за руку і кудись повів. А тоді понад його головою розкотився оглушливий посвист і рипучий голос:
— Гей, тебе не вчили батьки, як слід поводитися на дорозі?
Кося визирнув крізь пальці й побачив Солов’я-розбійника. Той височів, розчепіривши пір’я і грізно кліпаючи єдиним оком. Друге око ховалося за чорною пов’язкою.
— Хіба ти не знав, що вибігати на дорогу не можна? Навіть якщо туди потрапила твоя іграшка? — продовжував Соловейко.
— Я більше так не буду… — знічено зітхнув Кося.
— Хіба ти не бачив дорожніх знаків, коли мчав до перехрестя? — Регулювальник махнув дубочком у бік бруківки. — Крутосхил… І хрестик — перехрестя… А от знака «Обережно, діти» тут нема! Тому водії й не очікували, що ти вистрибнеш як Пилип із конопель!