Выбрать главу

БАЙКА "ЛЕВ ТА МАВПИ"

Лев спить горілиць, а спля­чий вельми схо­жий на мерт­во­го. Юр­ба всіля­ких Мавп, вва­жа­ючи йо­го за мерт­во­го, наб­ли­зи­лась до нього і по­ча­ла стри­ба­ти та ла­ятись, за­був­ши страх і по­ва­гу до ца­ря сво­го. А ко­ли нас­тав час про­ки­ну­тись від сну, по­во­рух­нув­ся Лев. Тоді Мав­пи, прий­шов­ши до нього од­ним шля­хом, сімо­ма до­ро­га­ми роз­си­па­лись. Стар­ша з них, отя­мив-шись, ска­за­ла:

- І пред­ки наші не­на­виділи Ле­ва, та Лев і до­нині Лев, і навіки віків…

БАЙКА "ЩУКА І РАК"

Щука, нат­ра­пив­ши на со­лод­ку по­жи­ву, жадібно її про­ко­в­т­ну­ла. Та рап­том відчу­ла за­хо­ва­ну у ла­со­щах уд­ку, що за­ст­ряг­ла у її нут­ро­щах. Рак се зда­ля примітив і на ра­нок, по­ба­чив­ши Щу­ку, спи­тав:

- Чого се ви, пані, сумні? Де подівся ваш ку­раж?

- Не знаю, бра­те, чо­гось сум­но. Ду­маю, щоб роз­ве­се­ли­ти­ся, поп­лис­ти з Кре­мен­чу­ка в Ду­най. Наб­рид Дніпро.

- А я знаю дже­ре­ло ва­шо­го су­му,-ска­зав Рак.- Ви про­ковт­ну­ли уд­ку. Відте­пер вам не до­по­мо­же ні швид­кий Ду­най, ні пло­до­нос­ний Ніл, ні ве­се­ло­ви­дий Ме­андр, ні зо­лоті кри­ль­ця.

Сила: Рак точ­ну прав­ду мо­вить. Без ро­зу­му й за мо­рем по­га­но, а муд­ро­му чо­ловікові весь світ - рідний край: скрі­зь йо­му і завж­ди доб­ре. Він доб­ро не зби­рає по місцях, а но­сить йо­го в собі. Во­но йо­му - сон­це у всі ча­си і як скарб у всіх країнах. Не місце йо­го, а він ожив­лює місце, не виг­на­нець, а по­до­рожній, і не вітчиз­ну ки­дає, а ли­ше змінює її; ку­ди прий­шов - тої землі і син, бо не­се в собі на­род­не пра­во…

Меандр - наз­ва річки в Малій Азії. Ско­во­ро­да час­то порівнює мо­ву біблії з цією річкою, що те­че по гарній місце­во­сті, але в'ється, мов змій, та плу­тає течію свою, мов ла­бі­ринт.

БАЙКА "БДЖОЛА ТА ШЕРШЕНЬ"

- Скажи мені, Бджо­ло, чо­го ти та­ка дур­на? Чи знаєш ти, що пло­ди твоєї праці не стільки тобі самій, як лю­дям ко­рисні, а тобі час­то і шко­дять, при­но­ся­чи замість на­го­ро­ди смерть; од­на­че не пе­рес­таєш че­рез дурість свою зби­ра­ти мед. Ба­га­то у вас голів, але всі без­мозкі. Вид­но, що ви без пут­тя за­ко­хані в мед.

- Ти по­важ­ний ду­рень, па­не рад­ни­ку,- відповіла Бджо­ла.- Мед лю­бить їсти й ведмідь, а Шер­шень теж не про­ти то­го. І ми мог­ли б по-злодійсько­му до­бу­ва­ти, як ча­сом ва­ша братія й ро­бить, ко­ли б ми ли­ше їсти лю­би­ли. Але нам незрівнян­но більша радість зби­ра­ти мед, аніж йо­го спо­жи­ва­ти. До сього ми на­род­же-ні і бу­де­мо такі, до­ки не пом­ре­мо. А без сього жи­ти, навіть ку­па­ючись у ме­ду, для нас най­лютіша му­ка.

Сила: Шер­шень - се об­раз лю­дей, котрі жи­вуть крадіжкою чу­жо­го і на­род­жені на те тільки, щоб їсти, пи­ти і та­ке інше. А бджо­ла - се сим­вол муд­рої лю­ди­ни, яка у при­род­же­но­му ділі тру­диться. Ба­га­то шершнів без пут­тя ка­жуть: на­що сей, до прик­ла­ду, сту­дент учив­ся, а нічо­го не має? На­що, мов­ляв, учи­ти­ся, ко­ли не ма­ти­ме­те дос­тат­ку?… Ка­жуть се нез­ва­жа­ючи на сло­ва Сіра­ха [6]: «Ве­селість сер­ця - жит­тя для лю­ди­ни» - і не тям­лять, що при­род­же­не діло є для неї най­со­лод­ша втіха. Пог­ляньте на жит­тя бла­жен­ної на­ту­ри і навчіте­ся. Спи­тай­те ва­шо­го хор­та, ко­ли він ве­се­лі­ший? - Тоді,- відповість вам,- ко­ли по­люю зай­ця.- Ко­ли за­єць смачніший? - Тоді,- відповість мис­ли­вець,- ко­ли доб­ре за ним по­люю.

Погляньте на ко­та, що си­дить пе­ред ва­ми, ко­ли він ку­ражніший? Тоді, ко­ли всю ніч бро­дить або си­дить біля но­ри, хо­ча, зло­вив­ши, й не їсть миші. Замк­ни в дос­тат­ку бджо­лу, чи не пом­ре з ту­ги, в той час, ко­ли мож­на їй літа­ти по квіто­нос­них лу­гах? Що гірше, ніж ку­па­ти­ся в дос­тат­ку і смер­тельно ка­ра­ти­ся без при­род­же­но­го діла? Не­має гіршої му­ки, як хворіти дум­ка­ми, а хворіють дум­ки, поз­бав­ля­ючись при­род­же­но­го діла. І не­має більшої ра­дості, аніж жи­ти за пок­ли­кан­ням. Со­лод­ка тут пра­ця тілес­на, терпіння тіла і са­ма смерть йо­го тоді, бо ду­ша, во­ло­дар­ка лю­ди­ни, втішається при­род­же­ним ділом. Або так жи­ти, або му­сиш умер­ти. Ста­рий Ка­тон чим муд­рий і щас­ли­вий? Не дос­тат­ком, не чи­ном тим, що йде за на­ту­рою, як вид­но з Ціце­ро­но­вої кни­жеч­ки «Про старість»…

вернуться

6

- Сірах - тут по­си­лан­ня на біблійну "Кни­гу муд­рості Ісу­са - си­на Сіра­ха"