Григорій Савович Сковорода. Байки Харківські
Люб'язний приятелю! [1]
На сьомiм десятковi нинiшнього столiття, полишивши вчительську посаду й усамiтнившись у лiсах, полях, садах, селах, хуторах та пасiках, що лежать довкруж Харкова, навчав я себе доброчинству i повчався з Бiблiї; до того ж, добропристойними iграшками бавлячись, написав півтора десятка байок, ще не маючи з тобою знайомостi. А цього року в селi Бабаях [2] примножив їх до половини. Помiж тим, як писав решту, здавалося менi, що ти завжди присутнiй, схвалюєш мої думки i разом до них зi мною причащаєшся. Дарую ж тобi три десятки байок — тобi й тобi подiбним.
Батькiвська кара має в гiркотi своїй солодощi, а мудра iграшка приховує в собi силу. Нерозумну пиндючливiсть зустрiчають за зовнiшнiстю, випроваджують за смiхом, а розумний жарт поважний вiнчає кiнець. Немає смiшнiшого, як розумний вигляд з порожнiм нутром, i немає нiчого веселiшого, як смiшне обличчя з прихованою дiльнiстю. Згадайте прислiв'я: "Красна хата не вуглами, а пирогами”.
Я й сам не люблю мiнливих масок тих людей i справ, про якi можна сказати малоросiйською приказкою: "Стучить, шумить, гримить... А що там? Кобиляча мертва голова бiжить". Кажуть великоросiяни: "Летала высоко, а села недалеко", — про тих, що багато та красно говорять, а слухати нiчого. Не любi менi ця порожня зарозумiлiсть і пишна пустеля, а миле те, де зверху нiчого, а всерединi — щ о с ь, зовнi брехня, а всерединi iстина. Така вже рiч, i людина звалася в еллiнiв<....>, картинка, зверху смiшна, а всерединi красою велична[3].
Друже мiй! Не зневажай байкарства![4] Байка i притча — одне й те ж. Не за гаманом суди скарб — правдивим судом осуджуй. Байка тодi буває погана й бабська, коли в простацькiй та смiшнiй шкаралущi своїй не ховає зерна iстини i схожа на червоточний горiх. Вiд таких байок вiдводить Павло свого Тимофiя[5] (1 до Тим., гл. 4, ст. 7). І Петро заперечує не просто байки, але байки з хитрощами, якi, окрiм прикрашеної оболони, сили Христової не мають. Інодi в покидьках ховається коштовний камiнь. Будь ласка, затям собi цi Павловi слова, щоб люди "на юдейськi байки не зважали, анi на накази людей, що вiд правди вiдвертаються"[6]. Як обряд без сили Божої — порожнеча, то й байка така без iстини. Коли ж вона з правдицею — хто посмiє назвати її неправдивою? "Для чистих усе чисте, а для занечищених та для невiрних не чисте нiщо, але занечистилися i розум їхнiй, i сумлiння" (До Тита, 1-15). Цим хворим, позбавленим страху Божого, а з ним i доброго смаку, будь-яка їжа здається гидкою. Не їжа гидка, а споганенi в них розум та сумлiння.
3
Йдеться про так званi "силени" — потворнi фiгури, всерединi яких в античностi зберiгали чудовi скульптури богiв.
4
Не зневажай байкарства! — Загалом у давнiй лiтературi на Українi художнi прозовi форми не були розвиненi через тодiшнi приписи православної церкви, якi огуджували байкарство. Але, незважаючи на це, байка, зокрема прозова, мала певний розвиток, зате роман чи оповiдання, як жанри красного мистецтва, нi.
5
У Першому посланнi Павла до Тимофiя про байки говориться так: "Цурайся нечистих та бабських байок, а вправляйся в благочестi" (IV — 7).