Валентина розуміла, що, мабуть, погана з неї вийшла журналістка. Все, що носила в собі, коли блукала по місту, — все це залишалось невисловлене. Якби їй замовили статтю про місто, то облудна логіка цифр узяла б гору над інтуїтивною логікою історії; висловити в словах усе суперечливе, невловиме — всю ту складну правду, що ніколи не буває одного, білого чи чорного, кольору, було не під силу Валентині; в ній виробився страх перед чистим незайманим папером, страх перед його безмежними можливостями й перед обмеженістю своїх слів. Слова, що писала вона на папері, видавались їй маленькими, брехливими, несправжніми. Правда, ніхто цього не помічав, її статті охоче друкували різні журнали, й ніхто ніколи їй ще не сказав: слухайте, Валю, навіщо ви пишете? Адже це нікому не потрібно. Все, що пишете ви, живе максимум два тижні — тобто рівно стільки, скільки живе номер вашого журналу.
Неправда, сказала вона сама собі. Є річ, заради якої варто було народитися, скінчити факультет журналістики й списати купу нікому не потрібного паперу. Одна ця річ може виправдати всю твою журналістську кар'єру. Ти звільнила з тюрми невинно ув'язнену людину. Ти забула про це? Хіба це мало — врятувати хоч одну людину? То був звичайний радгоспівський шофер, якого засудили до трьох років таборів: коли перевозив силос, із кузова його машини звалився якийсь дядько, переламав хребет., Валентина згадала, як була в тюрмі: спочатку відчинилось невелике віконце й чиєсь пильне око приглядалось до неї, як узяли її посвідчення, як провели в кабінет начальника тюрми. Туди ж привели в'язня: стрижений, жовтий, боязкий. Під час війни, його, полоненого прикордонника, повезли до Франції — він утік, пішов у партизанський загін, мужньо воював і став членом Французької комуністичної партії. Вдома його жінка витягла з-за образа замотаний у ганчірку партійний квиток, показала Валентині. Партійний квиток № 411180, виданий місцевою організацією ФКП у Понтьє. На зворотному боці обкладинки — в жалобній рамці прізвища:
П'єр Семар. Розстріляний гітлерівцями.
Габріель Пері. Розстріляний гітлерівцями.
Жорж Водлі. Закатований гітлерівцями.
Жан Катла. Гільйотинований зрадниками з Віші.
Навіщо таку людину тримати в таборі, питала Валя в прокурора області. Кому це потрібно? Стався трагічний випадок. Але хіба його винуватець є кримінальним злочинцем? Після її статті, що називалась «Член партії розстріляних», шофера звільнили.
Валентина вивела свого «Москвича» з гаража, набрала цеберко води й почала мити машину. Вона робила це залюбки. Починала з правого крила, потім переходила до радіатора, бампера, капота, вітрового скла. Великою щіткою шурувала машину — й та відмолоджувалась у сонячному світлі, сяючи всіма хромованими деталями. Валентина кілька разів міняла воду. Коли весь кузов було вимито, взялась до найбрудніших частин — колес та ковпаків. У ковпаках почала віддзеркалюватися викривлена Валентинина постать.