— Якби ви любили нас, то не томатний сік пили б! — сказала з викликом лікар Богучарова — жінка, яку всі боялися за гострий язик. — Справжні мужчини п'ють щось міцніше.
— Можна щось і міцніше, — сказав Голуб.
— Налийте Борису Миколайовичу, налийте, — загукали з усіх боків.
Андрійчук обережно, щоб не перемішати, налив спирту на томатний сік: між двома шарами з'явилась вохристого кольору хмарка — під впливом спирту сталась денатурація білків. Нащо я це роблю, подумав Голуб. Щоб бути схожим до них? Або для того, щоб звільнитись від тягаря, що лежить на душі? Від цього я, мабуть, уже ніколи не звільнюсь. Він принизив мене, закреслив усю мою працю, зневажив усе те, що збирав я роками, виношував, усі мої ідеї й почуття. Навіщо я дав йому рукопис? Чого я міг чекати від нього, від старого склеротика, від догматика старої слинявої школи; вони вміють проголошувати гарні слова; а коли до них приходить на приватний прийом хворий, вони луплять із нього двадцять рубликів і на менше не погоджуються. А один із їхніх стовпів, про якого вони тепер усякі розчулені небилиці травлять, — усі в Києві знають, яким він був живодером: коли прийшов до нього його санітар, привів хвору дружину, Стовп перш за все спитав його, чи є в нього потрібні гроші? Гроші були, та невеличкі. Тоді нічим не можу служити, батеньку, ласкаво розвів руками Стовп; лікуйтеся в когось іншого. Знаємо їхній гуманізм, думав Голуб. Даня Мовчан і той врятував за своє життя більше хворих, ніж ті столітні стовпи, які велично прикладали свої вуха до хворих сердець і нічим не могли допомогти: вони тільки містифікували та гіпнотизували хворих своєю удаваною лікарською всевладністю та всемогутністю. Насправді ж я не знаю, як можна було лікувати людей при тодішніх технічних засобах та мікстурах. Тоді не було навіть порядних антикоагулянтів[11]: вони й мріяти не могли про те, що роблять зараз Костюк і Даня Мовчан.
Боря випив — не встиг спирт обпалити слизову оболонку, як накотилась прохолодна хвиля томатного соку. Непогано, здивовано відзначив Голуб. Зовсім непогано. Йому здалось, що хтось підкрутив регулятор звуку в приймачі, поставивши його на повну потужність, — усе навкруги загомоніло голосно, хтось реготав, брязкали ножі й виделки, і Борі стало весело, біль із душі майже вивітрився, й він побачив, як багато симпатичних дівчат є в лабораторії Софії Абрамівни. Даня Мовчан теж став йому дуже приємним — це був хлопець майже з Бориного покоління, років на три-чотири старший, і він не був схожий на тих старих стовпів, які своє вже віджили й тепер тільки заважають молодим, заздрять їм та повчають — безперервно повчають, а самі вже ні до чого не здатні. Мовчан — мужній хірург, усі знають, які в нього руки, й він ніколи ніяких грошей не бере від хворих, це — справжній мужчина; і Костюк справжній мужчина, він абсолютно чужий серед стовпів, серед цієї філософствуючої пронафталіненої старизни, через це вони його так не люблять.
Випили по другій, і стало ще веселіше. Слово взяла Софія Абрамівна. її очі молодо блищали, й усмішка була в неї молода.
— А тепер випиймо за наших мужчин, — (пригадала, як ішов на фронт її чоловік: проводжала його на харківському вокзалі, серед плачу й розгубленості, в задушливу липневу ніч, і вирішила не плакати, ледве стримувалась, щоб не заревіти; а він, висунувшись із вікна, на рукаві — червона комісарська зірка, казав щось бадьоре — мовляв, через місяць повернемося з перемогою, і теж намагався всміхатись, так і зник назавжди в тій ночі з усмішкою на обличчі). — Мужчин у наших лабораторіях не так багато, треба їх цінувати. І давайте вип'ємо за те, щоб не було серед нас самотніх мужчин, — вона подивилась на Голуба. — У нас стільки гарних дівчат, що якби я була мужчиною…
Всі засміялись.
Чорт із ним, із тим Майзелем. На доброті далеко не заїдеш. Теж мені Христос. Прикривається цитатами зі Льва Толстого. А хто такий Лев Толстой, якщо розібратись? 87 % води, трохи білків, вуглеводів, жирів та мінерального попелу. Такий, як усі. Доброта. От Даня Мовчан. Чи добрий він? Напевно, ні. Але в нього прекрасні руки, тверді руки, які не тремтять, — і в цьому його вища доброта. Дрібно ти живеш, сказав Голуб самому собі. Пишеш якісь науково-популярні шкіци, а потім скиглиш, коли якийсь стариган не залишає від них каменя на камені. Ти надто запрограмований, хлопче. Треба витягти себе за волосся з цієї пересічної матриці, треба поставити перед собою божевільну мету. І робити все для досягнення її. Треба створити загальну теорію людини й людства, а не займатися добором анекдотів із історії медицини. Дрібні ми, дрібні люди. Щось заважає нам вивільнити наші душі, вивести їх поза рамки дрібного сьогодення, скороминучих наших критеріїв, у світ абсолютних і вічних істин.
11
11 Антикоагулянти — препарати, що зменшують згортання крові. Широко застосовуються при інфарктах та в серцевій хірургії.