Выбрать главу

— І він не один такий, еге ж? — запитав Тодд.

— Безперечно. Молсон лише один із багатьох. «Квінн» має чудовий веб-сайт, де можна прочитати біографії всіх чотирьохсот юристів. Тридцять відсотків — випускники юридичних шкіл, що належать Реклі. Тридцять відсотків! Отже, друзі мої, Реклі винаймає їх, дає таку зарплату, що завидки беруть, а потім використовує їхні усміхнені обличчя та історії великого успіху в своїх пропагандистських матеріалах.

Ґорді зробив паузу, хильнув і самовдоволено їм посміхнувся, ніби очікував оплесків. Підійшовши ближче до стіни, вказав на інше обличчя — чорно-білу світлину, роздруковану на аркуші, одну з трьох попід Гаспидякою.

— Цей пройдисвіт — Алан Ґрінд, юрист із Сіетла й командитний компаньйон у «Варанді». Володіє юридичною фірмою «Кінг і Розвелл» — черговою сумнівною конторою з двомастами юристами, що має філії у п’яти містах, здебільшого на Заході, — він показав ліворуч, де «Кінг і Розвелл» займала місце поряд із «Квінн і Вирдольяк». — Із двохсот юристів Ґрінда — сорок п’ять випускники тих самих восьми юридичних шкіл.

Ґорді знову хильнув і підійшов до столу за добавкою.

— Хочеш випити всю пляшку? — запитав Марк.

— Захочу й вип’ю.

— Може тобі краще пригальмувати?

— Думай краще за себе. Я не п’яний, тільки трохи захмілів. І хто ти в біса такий, щоб відстежувати, скільки я п’ю?

Марк зітхнув і попустився. Слова Горді вимовляв доволі чітко. Розум працював безперебійно. Якщо не зважати на неохайний вигляд, здавалося, що він цілком володіє собою, принаймні зараз. Він підійшов до стіни й указав на світлини.

— Посередині — Волтер Болдвін. Він орудує чиказькою юридичною фірмою «Спенн і Татта» — триста юристів у сімох містах країни. Така сама специфіка роботи, така сама пристрасть до випускників із дрібних юридичних шкіл. — Він вказав на третє обличчя під світлиною Реклі. — І замикає це злочинне коло пан Марвін Джокеті, молодший компаньйон бруклінської юридичної фірми «Ретліфф і Косґроув». Така сама організація, така сама бізнес-модель.

У помітному захваті від виконаної роботи, Горді приклався до текіли, потім повернувся і окинув поглядом усіх трьох слухачів.

— Не хотілося б зупиняти увагу на очевидному, але варто зазначити, що Реклі правує чотирма юридичними фірмами з одинадцятьма сотнями юристів у двадцяти семи відділеннях. І всі вони винаймають саме стільки випускників його юридичних шкіл, щоб можна було дзвонити в усі дзвони про їхню успішність, і щоб сосунці, як-от ми з вами, табунами бігли туди з купою грошей, забезпечених Конгресом.— Зненацька він заволав зривистим голосом: — Ідеально! Чудово! Ця грандіозна облуда з високоврожайною школою — безпрограшний варіант. Якщо ми не повернемо боргів — відшкодують платники податків. Реклі приватизував прибутки й націоналізував витрати.

Раптом він жбурнув філіжанку в стіну. Та відлетіла від тонкого гіпсокартону і, неушкоджена, покотилася підлогою. Ґорді рвучко сів, майже гепнувся, спиною до стіни й розпростав ноги. Його підошви чорніли лепом і задавненим брудом.

Кілька секунд, поки відлунював гуркіт, уся трійця нашорошено витріщалася на Ґорді. Мовчання затяглося надовго. Марк, утупившись у стіну, осягав інтригу. Жодної підстави сумніватися в дослідженнях Ґорді не було. Тодд споглядав стіну, мов зачарований цією злочинною змовою. Зола, не відвертаючи погляду від Ґорді, міркувала, що з ним далі робити.

Зрештою Ґорді промовив майже пошепки:

— Мій борг, разом із цим семестром, двісті сімдесят шість тисяч. А твій, Марку?

Ніхто не крився — усі знали одне одного як облуплених.

— Разом із цим семестром — двісті шістдесят шість,— відповів Марк.

— Тодде?

— Сто дев’яносто п’ять.

— Зола?

— Сто дев’яносто одна.

Ґорді помотав головою і розсміявся, не від комізму ситуації, а від її неймовірності.

— Майже мільйон! Хто при здоровому глузді позичив би таким, як ми четверо, один мільйон доларів? — наразі це запитання здавалося абсурдним, навіть смішним. Після чергової тривалої паузи Ґорді сказав:

— Виходу немає. Нас обдурили, ошукали, обібрали, затягнувши оманою в цей жалюгідний навчальний заклад. Виходу немає.

Тодд повагом підвівся, підійшов до стіни, ткнув пальцем у самісінький центр «панно» і спитав:

— Що за «Сорванн Лендерс»?

Ґорді пирхнув черговим невеселим смішком:

— Решта оповіді. Реклі, через іншу компанію — а цей гаспид має більше «прокладок», ніж дешевий торговий пасаж обіч автостради, — володіє «Сорванном» — четвертим завбільшки приватним позикодавцем для студентів. Якщо тобі не вистачає грошей від уряду, йдеш до приватника, а там — сюрприз! — відсотки вище, а збирачі боргів діють так, що мафія, порівняно з ними, — загін молодших скаутів. «Сорванн» кредитує також і випускників; у портфелі компанії — дев’яносто мільйонів доларів. І вона йде вгору. Очевидно, Реклі унюхав кров і в приватному секторі.

— А що таке «Пассант»? — спитав Тодд.

Ще один страдницький смішок. Горді, повільно звівшись на ноги, підійшов до столу, вхопив пляшку й добряче приклався. Поморщившись, насилу проковтнув, утер губи тильною стороною долоні й зрештою відповів:

— «Пассант» — довбаний депресант. Це третя завбільшки контора в країні з вибивання боргів у студентів. У них є договір із Міністерством освіти на «обслуговування», як вони це називають, студентської заборгованості. Це понад трильйон доларів, позичених дурнями штабу нас. «Пассант» — це банда терористів, яку неодноразово притягували до суду за жорстокі методи стягнення боргів. У Реклі там є своя частка. Напрочуд злотворна людина.

Горді підійшов до дивану й сів біля Золи. Коли він проходив повз Марка, того обвіяло їдким тілесним смородом. Тодд пішов на кухоньку, обійшов купи сміття на підлозі, відкрив холодильник і дістав звідти дві бляшанки пива. Дав одну Маркові, й вони разом їх відкрили. Зола, незважаючи на сморід, гладила Горді по нозі.

Марк кивнув на стіну й запитав;

— І як довго ти над цим працював?

— Не має значення. Якщо будете слухати, я розповідатиму далі.

— Я вже достатньо наслухався, — промовив Марк. — Принаймні на сьогодні. Може підемо поїмо піци? «У Маріо» ще відчинено.

— Чудова ідея, — відгукнувся Тодд, але ніхто не зрушив із місця.

Зрештою Ґорді заговорив знову:

— На моїх батьках досі висять дев’яносто тисяч мого боргу за коледж. Уявляєте? Вони сумнівалися і правильно робили, а я без вагань тиснув на них, дурень такий! Мій батько заробляє п’ятдесят тисяч на рік — продає сільськогосподарське обладнання — і, крім іпотеки, ніколи не мав боргів, доки я не почав позичати. Мати працює на півставки в школі. Я збрехав їм, мовляв, улаштувався на чудову роботу, тепер у мене все гаразд і зможу все виплатити сам. Бренді теж набрехав. Вона думає, що ми житимемо у великому місті, де я, вдягнувши гарний костюм, буду щодня шурувати на роботу й завзято дертися нагору по кар’єрній драбині. Ото вскочив у халепу, хлопці! І не бачу жодного виходу.