— Не вагайся, рабе! — вигукнув чарівник. — Ти мусиш коритися моїм наказам! Цей хлопчисько повинен померти перший!
Натаніель відчув, як погляд демона зупинився на ньому. З якоюсь дивною, байдужою чіткістю хлопець помітив над головою у велетня чудовий золототканий гобелен. Він здавався більшим, ніж насправді, немовби сутність демона якимось чином розтягала його.
— Ну ж бо! — Лавлейсів голос зробився різкий і сухий.
Від Рамутри полинула нова потужна хвиля, що перетворила найближчу люстру на зграйку маленьких жовтих пташок; пташки розлетілись і запурхали під кроквами, а потім зникли. Демон обернувся спиною до чарівників і важкими кроками рушив до Натаніеля.
Хлопцеві аж скрутило шлунок з жаху. Він позадкував.
І почув з-за плечей Лавлейсове хихотіння.
Ми з Джабором знову закружляли, наче партнери в танці: я відступав, він наздоганяв, і так раз по раз. Ми летіли крізь хаос, на який перетворилася зала, уникаючи зіткнень з переляканими людьми, безладними спалахами магії та хвилями. що виходили від велетенської істоти, яка велично ступала серединою зали. Джабор скорчив гримасу: це могло свідчити і про лють, і про ненависть, адже тутешнє довкілля стало випробуванням навіть для його надзвичайної живучості. Я вирішив трохи підірвати його бойове завзяття.
— Ну і як це тобі — почуватись нижчим за Фекварла? — вигукнув я. майнувши під одну з небагатьох уцілілих люстр. — Його життям, здається мені. Лавлейс дорожить більше — його він сьогодні не викликав.
Джабор з-за люстри спробував пожбурити в мене закляттям Чуми, та нова хвиля енергії викривила його, і до підлоги попливла хмарка запашних квітів.
—Чудово! — зауважив я. — Тепер навчися складати з цього букети. Подарувати тобі гарну вазочку?
Навряд чи Джабор здатен оцінити такий тонкий дотеп. Мій образливий тон він, однак, уловив і навіть наважився відповісти.
— ВІН ВИКЛИКАВ МЕНЕ, БО Я ДУЖЧИЙ! — заревів він, зірвав зі стелі люстру й кинув нею в мене. Зробивши майже балетний пірует, я ухилився — і люстра розбилася об стіну, засипавши голови чарівників кришталевими друзками.
Здасться, мій витончений маневр так само не дуже вразив Джабора.
— БОЯГУЗЕ! — гаркнув він. — ТИ ТІЛЬКИ Й УМІЄШ, ЩО ВИСЛИЗАТИ, КРАСТИСЯ, ТІКАТИ Й ХОВАТИСЯ!
— Це називається «кмітливість», — відповів я, зробив ще один пірует, схопив уламок сволока й метнув ним у Джабора, наче списом. Джабор навіть не поквапився відбити удар; сволок розтрощився об його плечі й відлетів геть. Джабор кинувся вперед. Попри мою дотепну відповідь, усе моє вміння вислизати, крастися, тікати й ховатися зараз аж ніяк не ставало мені в пригоді. Поглянувши вниз, я помітив, що становище хутко погіршується. Рамутра[119] розвернувся й подався назад — туди, де стояли Лавлейс і мій хазяїн. Лавлейс задумав просту річ: хлопчисько надто вже його дратував, тож він вирішив негайно покінчити з ним. Я цілком розумів чарівника.
Лавлейс досі стискав у руці ріг, і Амулет досі висів на його шиї. Ми не добилися нічого. Чарівникову увагу слід було якось відвернути, доки Рамутра не підібрався так близько, щоб знищити хлопця. Аж тут мені сяйнула несподівана думка. Цікаво... Tа спершу слід було хоч ненадовго позбутися Джабора.
Це легше було сказати, ніж зробити. Джабор — парубійко нівроку впертий.
Ухилившись від його простягнутої руки, я майнув униз і помчав до центру зали. Сусідство зі щілиною давно вже перетворило подіум на бланманже. Довкола були порозкидані крісла й черевики, та жодної живої душі поряд не зосталося.
Я знову полинув униз. Позаду, зі свистом, за мною мчав навздогін Джабор.
Що ближче я підлітав до щілини, то дужче напружувалась моя сутність. Я відчував, що мене починає засотувати всередину. Це скидалося на той неприємний момент, коли тебе викликають. Коли ж мій терпець увірвався, я зупинився в повітрі, швидко пішов перевертом і опинився просто перед Джабором. Він наближався, витягши руки вперед, палаючи гнівом і не думаючи про будь-яку обачність. Він жадав тільки одного — встромити свої пазурі в мою сутність, роздерти мене, як оті свої жертви в давнім Омбосі[120] чи у Фінікії.
Tа я не якась там людина, що корчиться від жаху в темряві храму. Я — Бартімеус, і я не боягуз! Я стояв непорушно[121].
Джабор спускався вниз. Я прибрав борцівську позу.
Він уже роззявив пашу, щоб завити по-шакалячому..
Я змахнув крилами і рвучко підлетів. А коли Джабор пролітав повз мене, я обернувся й щосили дав йому стусана. Він надто розігнався, щоб тут-таки зупинитись—надто тепер, після моєї дружньої допомоги. Джабор гарячково молотив крилами, силкуючись загальмувати. Ось він сповільнив хід... почав з гарчанням розвертатися...
119
Раніше я ніколи не чув про цю істоту. Насправді нічого дивного тут немає, бо хоч маги й жорстоко викликають багато тисяч таких, як я (і тим самим дають нам визначення), набагато більша кількість духів перебуває в Іншому Світі, не відокремлюючи своєї сутності від інших і не маючи жодної потреби в іменах. Схоже, що це був перший виклик Рамутри.
120
Омбос — місто в Єгипті, присвячене Сетові, давньому господареві Джабора. Зо два століття Джабор ховався в тамтешньому храмі й живився жертвами, які йому приносили, а потім до влади прийшов фараон з Нижнього Єгипту і спалив це місто дощенту.