Натаніелеві знадобилося ще шість місяців, перш ніж він відчув, що готовий. Він удосконалював свою майстерність, вивчав нові, дедалі сильніші закляття й змушував себе плавати в басейні щодня, аби стати сильнішим. І справді, він змужнів і тілом, і духом.
Більше йому ніколи не щастило побачити свого ворога. Невідомо, чи помітили їх тоді, чи ні, та бісові вже не вдавалося підібратися так близько до Лавлейса. Та Натаніель і без того вже знав усе, що треба.
Весну змінило літо. Натаніель сидів у садку, обмірковував і шліфував свій план. Він йому подобався, бо вирізнявся простотою й ще однією, важливішою рисою: ніхто в світі не знав про справжню Натаніелеву силу. Наставник лише тепер замовив для нього лінзи й заговорив про те, що взимку вони перейдуть до найпростіших заклять демонів. Для наставника, вчителів і навіть пані Андервуд хлопець був учнем без особливих талантів. Нехай це так і буде — аж доки він викраде в Саймона Лавлейса його Амулет.
Ця крадіжка повинна стати початком, випробуванням сили, а вже потім, якщо все вийде добре, він поставить свою пастку.
Залишалося тільки знайти слугу, здатного це зробити. Когось досить кмітливого й могутнього, щоб виконати цей план, але не такого, щоб він загрожував самому Натаніелеві. Час для підкорення найсильніших демонів ще не настав.
Хлопець простудіював усі праці з демонології, що були в наставника. Він вивчив записи з багатьох минулих століть. Прочитав про менших слуг Соломона і Птолемея.
І нарешті зробив свій вибір: Бартімеус.
14
«Я знав, що після повернення на горище на нас чекає добряча бійка, тож підготувався до неї як слід. Насамперед вирішив, який мені прибрати вигляд. Щось таке, щоб хлопчина неабияк розлютився, втратив здоровий глузд і забув геть про все, — а отже, хоч як химерно це звучить, мої страхітливі подоби тут не годилися. Було потрібно щось людське. Дивно, але чарівники дратуються значно більше, коли їх ображає людина, а не привид чи розлючений крилатий змій. Чому це так — не питайте: такий уже в людей мозок.
Я подумав, що найкраще буде прибрати вигляд хлопчика — такого самого віку, щоб розбудити в хлопчині почуття суперництва. Жодних проблем. Птолемеєві, коли ми з ним зналися, було чотирнадцять. Нехай буде Птолемей.
Після цього мені залишилося тільки пригадати свої найкращі контрзакляття і радо передчувати своє швидке повернення додому.
Проникливі читачі, напевно, вже помітили, що я повеселішав. І це чистісінька правда — бо я дізнався Ім’я цього хлопчиська. Ім’я, яке він отримав при народженні[34].
Слід, однак, віддати йому належне: він не ухилився від бійки. Діставшися до своєї кімнати, хлопець хутко натяг куртку, скочив до свого пентакля й гучно покликав мене. Міг би й не горлати так: я й без того був перед ним.
За мить у другому колі з’явився хлопчина—єгиптянин у вбранні лондонського підлітка. Я хитро посміхнувся:
— Натаніель, виходить? Ти ба! Й нітрохи тобі не личить. Я подумав би, що тебе звуть простіше — Берт, скажімо, або Чак.
Хлопчина зблід зі страху та гніву. В його очах я помітив переляк. Він ледве опанував себе й відверто збрехав:
— Це не моє справжнє ім’я. Справжнього навіть мій наставник не знає.
— Еге ж, еге ж. Я, по—твоєму, дурник?
— Думай собі що хочеш. Я наказую...
Я власним вухам не вірив — цей жовтодзьоб намагався доручити мені щось іще! Зареготавши просто йому в обличчя, я зухвало взявся в боки й перервав його:
— Наказуєш? А мозок у тебе не закипить?
— Я наказую тобі...
— На себе, шмаркачу, поглянь!
У хлопця мало піна з рота не полізла, так він розлютився[35]. Тупнувши ногою, мов дитина, що ледве навчилася ходити, він забув про все й кинувся в атаку, як я й сподівався. То знову був Спрямований Біль — улюблена зброя шибайголів[36].
Хлопець вигукнув закляття, і я почув, як його пута скручують мене.
— Натаніель, — ледь чутно прошепотів я й додав слова належного контрзакляття.
Пута негайно ослабли й розширились, мов кола на воді. Коли вони вийшли за межі пентакля, хлопчина побачив крізь окуляри, що пута наближаються до нього. Він коротко гаркнув, на якусь мить знову злякався, та врешті все-таки згадав слова Скасування. Щойно він вигукнув ці слова, як пута зникли.
Я обтрусив з рукава куртки уявний порох.
— Ти диви, — зауважив я. — Мало сам собі голову не зняв.
Якби хлопчина вчасно зупинився, він зрозумів би, що сталося. Та для цього він був надто роз’ярений. Мабуть, вирішив, що зробив якусь помилку, переплутав щось у заклятті. Відсапуючи, він заходився пригадувати свій набір огидних витівок. Потім ляснув у долоні й знову заговорив.
34
Озброївшись його істинним ім'ям, я зміг би відбити навіть найпотужнішу атаку цього шмаркача. Знання імені трохи зрівнює сили: джинові, ув'язненому в пентаклі, його ім'я слугує ніби щитом. Це дуже простий і давній різновид талісманів, і... агов, ви справді марнуєте свій час на ці пояснення? Читайте далі — і все зрозумієте.
35
Незмінна вада будь-якого чарівника — молодого чи старого, дужого чи немічного, — це його надмірні гордощі. Вони не терплять, коли з них кепкують.
Вони так ненавидять кпини, що навіть найрозумніші з них утрачають самовладання і роблять найбезглуздіші помилки.
36
Дія закляття Спрямованого Болю являє собою безліч концентричних пут, що стискаються навколо жертви й обкручують її, наче мумію. Якщо чарівник повторює закляття, пута стискаються дедалі дужче, аж поки безпорадний джин почне просити милості.