Правду кажучи, я не чекав такого потужного закляття, як Коло Стимулювання. З п’яти вершин пентакля, в якому я перебував, з тріскотом та сичанням вистрілили вгору осяйні стовпи блискавок. Ці блискавки ніби застигли на одну— єдину мить, а вже наступної миті з кожного стовпа вилетів горизонтальний промінь, і ці промені прохромили мене, наче списи. Моє тіло прошили електричні розряди. Скрикнувши, я впав на підлогу й заборсався.
Та все-таки мені вдалося процідити крізь стиснуті зуби: «Натаніель!» — і додати контрзакляття. Воно подіяло негайно. Розряди припинились, і я безсило розтягся на підлозі. Блискавки вдарили на всі боки. Хлопчина впав ниць — і вчасно: тільки—но він ударився об підлогу, його куртку за спиною пробив електричний розряд — досить потужний, щоб убити його на місці. Інші блискавки полетіли в бік ліжка й стола: одна розколола навпіл вазу з квітами, а решта потрапили в стіни, поцяткувавши їх чорними зірочками. Видовище було пречудове.
Куртка задерлася й накрила хлопця з головою. Він потихеньку піднявся й визирнув з-під неї. Я по—дружньому показав йому великого пальця:
—Молодець. Якщо далі отак працюватимеш і не робитимеш дурних помилок, то врешті станеш справжнім дорослим чарівником.
Хлопець не відповів нічого. Він важко встав з підлоги. На щастя, впав він точнісінько вниз і досі перебував під захистом свого пентакля. Це, однак, не дуже займало мене: я чекав на його наступну помилку.
Та хлопчина вже оговтався. Десь із хвилину він мовчки стояв і міркував.
— Краще відпусти мене, — підказав я. — Бо твій старий Андервуд зараз прийде подивитися, що тут за шарварок.
— Ні, не прийде. Ми надто високо.
— Тільки на два поверхи.
— Він глухий на одне вухо. Нічого не чує.
— А його дружина...
— Замовкни! Я думаю. Ти зробив це двічі... що ж то було? — він ляснув пальцями. — Зрозуміло! Моє ім’я! Ти скористався ним, щоб відбити мої закляття, хай тобі грець!
Виразно піднявши брови, я заходився розглядати свої нігті:
— Може, й так, а може, й ні. Моє діло — знати, а твоє — гадати.
— Годі! — знову тупнув ногою хлопчисько. — Не смій так розмовляти зі мною!
— Як саме?
—Так, як ти щойно розмовляв! Ти говориш, як шмаркач!
— З ким поведешся, від того й наберешся, друже.
Я щиро тішився: мені таки вдалося роздратувати його. Він добряче розлютився через утрату імені. За кілька секунд він уже приготувався до нової атаки: я прибрав таку саму позу — тільки оборонну, як у борця сумо. Птолемей був заввишки з цього хлопчину, так само худорлявий 1 чорнявий, тож вийшло дуже гарно й симетрично[37].
Хлопчина ледве опанував себе. Відразу було помітно, що він гарячково перебирає в пам’яті всі свої уроки, силкуючись пригадати щось на такий випадок. Він уже зрозумів, що обстріл каральними закляттями тут не зарадить: я просто спрямую їх проти нього самого.
— Я знайду інший спосіб, — похмуро бурмотів він. — Ось побачиш...
— Ой, як страшно, — відповідав я. — Аж лихоманка трусить.
Хлопчина серйозно замислився. Під очима в нього набухли темні мішки. З кожним новим закляттям він просто виснажував сам себе, а мене це влаштовувало якнайкраще. Бувало, що дехто з чарівників падав мертвим від перенапруження. Таке в них, бідолах, неспокійне життя.
Думав хлопець довго. Я навмисне позіхнув і швиденько створив собі годинника, щоб можна було втомлено подивитись на нього.
— Може, спитаєш поради в хазяїна? — запропонував я. — Він би допоміг тобі.
—Хто? Мій наставник? Ти, мабуть, жартуєш.
— Та ні, не цей старий дурень. А той, хто нацькував тебе на Лавлейса.
Хлопчина спохмурнів:
— Ніхто не цькував мене. І жодного хазяїна я не маю.
Тепер настала моя черга дивуватися.
— Я все робив сам, — додав хлопець.
Я аж свиснув:
— Ти хочеш сказати, що викликав мене сам—один, власними зусиллями? Непогано... як на твій вік! — я вирішив додати трохи лестощів. — Гаразд, тоді, коли твоя ласка, я зроблю тобі невеличкий дарунок. Тобто дам пораду. Зараз тобі краще відпустити мене. Тобі треба перепочити. Ти давно дивився в дзеркало? Ні. не в магічне, без бісеняти. Твоє обличчя вже зморшками береться. Не дуже добре для твого віку. А що буде далі? Сивина? Що ж ти робитимеш, коли зустрінеш свого першого сукуба[38], першу джинію? Пошлеш її під три чорти?
Я розумів, що надто забалакався, та нічого не міг із цим удіяти. Мені було ніяково. Хлопчисько дивився на мене, щось міркував, і його обличчя мені не подобалось.
38
Сукуб — джин у подобі спокусливої жінки. Має неабияку популярність серед чарівників чоловічої статі.