Він трохи підняв вічко. За мить я відчув бридкі пахощі розмарину, і в мене стало дибки волосся. Деякі трави дуже шкідливі для самої нашої сутності, і розмарин—одна з таких рослин. Тому чарівники намагаються припасти його якомога більше[41].
— Я б на твоєму місці викинув цю гидоту й насипав доброго тютюнцю, — порадив я. — Все ж таки корисніше.
Хлопчина закрив бляшанку.
— Я збираюся дати тобі завдання, — мовив він. — Щойно ти підеш, я накладу закляття Нескінченного Ув’язнення. Воно прив’яже тебе до цієї бляшанки. Спрацює це закляття не відразу, а через місяць. Якщо тим часом — з будь-якою причини — я не скасую його, тебе затягне до цієї бляшанки, й ти сидітимеш у ній, аж поки її хто—небудь відкриє. Як тобі подобається така думка—просидіти кілька століть у бляшанці з розмарином? Колір обличчя в тебе буде просто чудовий.
— А ти метикуватий хлопчисько, — понуро промовив я.
— А якщо надумаєш пручатися, я сьогодні ж прив’яжу до бляшанки цеглину й кину її в Темзу. Отож не сподівайся, що тебе швидко визволять.
— Я й не сподіваюся.
Це була чистісінька правда. Так, я оптиміст, але не божевільний[42].
Хлопчисько дивився на мене з огидно—переможною усмішкою — так, ніби ми з ним бавилися на дитячому майданчику й він саме виграв мою найкращу кульку.
— Ну, Бартімеусе, — пирхнувши, мовив він, — що ти на це скажеш?
Я відповів йому чарівною усмішкою.
—А може, облишиш ці дурні витівки з бляшанкою і просто довіришся мені?
— Навіть не сподівайся.
Мої плечі поникли. Отаке воно, життя: хоч як пручаєшся, а чарівник урешті знайде спосіб приборкати тебе.
— Гаразд, Натаніелю, — сказав я. — То чого саме ти від мене хочеш?
15
Коли джин перекинувся голубом і вилетів у вікно, Натаніель зачинив вікно на засувку, заслонив штори і знесилено опустився на підлогу. Обличчя хлопця було мертвотно—бліде, Натаніеля аж трусило від перевтоми. Майже годину він сидів, притулившись до стіни і втупившись у порожнечу.
Він зробив це — подолав демона і знову підкорив його. Залишалося тільки накласти закляття Ув’язнення — і Бартімеус муситиме служити йому доти, доки він, Натаніель, сам цього забажає. Все закінчилося добре. Немає причин для тривоги. Ані найменших.
Так умовляв себе Натаніель. Проте його руки, що лежали на колінах, тремтіли, серце гучно й болісно тьохкало в грудях, і всі запевнення вмить пропадали. Розлютившись, хлопець змусив себе дихати глибше й міцніше зчепив руки, щоб вони перестали тремтіти. Він боїться, і це природно. Ледве ухилився від Кола Стимулювання. Він уперше був так близько до смерті. Звичайно, такі речі не минають без сліду. Зараз він трохи посидить, оговтається, промовить закляття, проїдеться автобусом до Темзи...
Джин знає його Ім’я.
Його справжнє, істинне ім’я.
Бартімеус Урумський, Сакр аль—Джині з аль—Аріша... Натаніель дозволив, щоб цей демон дізнався його ім’я. Пані Андервуд вимовила його, а джин почув, і цієї миті було порушено найголовніше правило. І тепер Натаніель ніколи не зможе заснути з переляку.
Страх залізною рукою здушив йому горло і хлопець мало не задихнувся. Уперше відтоді, як він себе пам’ятав, його очі наповнилися слізьми. Найголовніше правило... хто його порушив, той пропав. Демони будь-що знайдуть спосіб згубити тебе. Тільки надай їм цю змогу, й вони рано чи пізно доберуться до тебе. Часом це триває багато років, та закінчується завжди однаково...
Натаніель пригадав подібні випадки з книжок. От, скажімо, Вернер Празький: він дозволив, щоб його ім’я дізнався служка — дрібненьке бісеня. Бісеня свого часу сказало це ім’я фоліотові, фоліот — джинові, а джин — афритові. Й через три роки, коли Вернер ішов площею Святого Вац— лава, щоб купити копченої ковбаси, його підхопив вихор. Кілька годин потому з неба було чути дикі крики — такі, що городянам, які поспішали в своїх справах, закладало вуха. А на додачу на флюгери й димарі посипалися рештки чарівникового тіла. І це ще не найстрашніша доля, що спіткала неуважного мага. Були ще Паоло Туринський, Септимус Маннінг, Йоганн Фауст...
Натаніель схлипнув, і цей тихий, жалюгідний звук змусив його припинити бідкання. Годі! Він ще живий, і демон досі покірний йому. Або буде покірний, тільки—но хлопець зачарує як слід цю бляшанку. Треба опанувати себе.
Натаніель кволо піднявся на ноги, що аж підгиналися з утоми. Нелюдським зусиллям він загнав свій страх якнайглибше і взявся до підготовки. Перемалював пентаклі, змінив ароматичні трави, запалив нові свічки. Потайки проник до бібліотеки наставника й перевірив закляття. Далі додав до бляшанки розмарину, поставив її в середину кола й почав вимовляти слова Нескінченного Ув’язнення. Через п’ять довгих хвилин йому пересохло в роті, голос захрип, аж тут довкола бляшанки з’явилася сталево—сіра аура. Вона спалахнула й помалу згасла знову. Натаніель виголосив ім’я Бартімеуса, додав астрологічну дату, з якої закляття мало почати діяти, й завершив його. Тепер бляшанка здавалася такою, як раніше. Хлопець заховав її до кишені куртки, загасив свічки й накрив помальовану підлогу килимом, а потім зморено впав на ліжко.
41
Торгівля захисними одеколонами й дезодорантами — справа дуже прибуткова. Саймон Лавлейс, наприклад, просто—таки просяк горобиновим дезодорантом.
42
Нескінченне Ув'язнення — добряча гидота. Одна з найгірших витівок чарівників. Через нього можна навіки втрапити до якогось крихітного місця — сірникової коробочки, пляшечки, дамської торбинки... Колись я знав джина, якого запроторили в стару брудну лампу.