Базтук схилив голову набік. Я всередині кулі згорнув крильця, щоб не дзижчати, і теж прислухався. Ніби тихенький стукіт... Такий тихенький, що навіть незрозуміло, звідки він лунає.
— Дурниця. Мабуть, робітники десь надворі. Чи люди знову марширують. Тільки те й роблять. А тепер замовкни, Ксерксе.
Базтукові не хотілося марнувати час на балаканину. Він підняв спис, і на його руці напружилися м’язи.
— Це не робітники. Це десь поблизу, — пір’я на Ксерксовій голові настовбурчилось, помітно було, що він хвилюється. — Облиш Бартімеуса й піди подивися. Я хочу знати, що там коїться.
Базтук вилаявся і важко затупотів геть. Вони з Ксерксом узялися обходити кімнату, мало не тулячись вухами до каменів, і кожен цитькав на товариша, щоб той, мовляв, тупотів не так гучно. А стукіт тим часом тривав — тихий, нерівний і, до того ж, невідомо звідки.
— Нічого не розумію... — Базтук ударив у стіну списом. — Ніби й звідусіль, і нізвідки. Стривай—но! Може, це він... — утуку люто позирнув на мене.
— Я не винен, ваша честь, — відповів я.
— Не будь дурнем, Базтуку, — підхопив орльодзьобий. — Він у кулі, й не може чаклувати за її межами. Ні, це хтось інший... Треба, напевно, здійняти тривогу.
— Але ж у нас нічого не сталося! — бикоголовий, здається, запанікував. — Вони нас покарають. Дай мені спершу хоч убити Бартімеуса. Я не можу втратити такої нагоди.
— Мені здається, вам обов’язково слід викликати допомогу, — порадив я. — Це щось таке, з чим ви самотужки не впораєтесь. Може, жук-короїд. Або дятел, що заблукав.
З Базтукових ніздрів вибухнув цілий гейзер пари.
— Це вже занадто, Бартімеусе! Зараз ти помреш!.. — Аж тут він змовк. — А може, це й справді короїд? Просто...
— Короїд у кам’яній споруді? — пирхнув Ксеркс. — Оце вже навряд.
— Навряд? А коли це ти став таким усезнайком?!
Сварка спалахнула знову. Мої вартові налітали один на одного й штовхалися. Кожного дратувала товаришева глупота, а ще я піддавав обом люті, часом єхидно під’юджуючи їх.
Стукіт не вщухав. Я давно вже визначив, звідки його чути: з-за стіни, недалеко від одного-єдиного віконця. Я далі дражнив утуку, а сам раз по раз поглядав у той бік — і за кілька хвилин помітив, як із щілини між двома плитами тихенько сиплеться кам’яний пил. За мить там утворилася малесенька дірочка, і пил посипався швидше. Отвір хутко більшав. Видно було, що його просвердлює щось невеличке, гостре й чорне.
На мій превеликий жаль, Ксеркс із Базтуком, утомившись від біганини кімнатою, вирішили трохи перепочити і зупинилися біля самісінького отвору. Рано чи пізно вони неодмінно помітили б, як звідти сиплеться пил. Тому я вирішив зробити свій останній хід.
— Гей, ви, пожирачі піску! — вигукнув я. — Місяць освітлює трупи ваших товаришів! Шакали тягнуть їхні голови на потіху своїм дитинчатам![67]
Як я й сподівався, Базтук негайно припинив штовхати Ксеркса в крилатий бік, а Ксеркс випустив з пальців Базтуків ніс. Обидва поволі обернулися до мене. З їхніх очей на мене глянула смерть. Гаразд, поки що все йде, як треба. Я підрахував: тому, хто свердлить діру, треба ще з півхвилини, щоб закінчити роботу. Якщо ж він гаятиметься, я помру — чи від Базтукової або Ксерксової руки, чи від кулі, що стислася вже до розмірів невеличкого грейпфрута.
— Базтуку, — чемно промовив Есерко, — я дозволяю тобі вдарити першим.
— Дякую, Ксерксе, — відповів Базтук. — А потім ти пошаткуєш рештки, як тобі буде завгодно.
Піднявши списи, вони рушили до мене. Стукіт за їхніми спинами несподівано вщух, і з отвору в стіні — вже досить великого — з’явився здоровенний блискучий дзьоб, що скидався на ковадло. За ним пролізла чубата чорна голова з очицями—намистинками. Очиці хутко закліпали, закликаючи до мовчанки, і птах — аж ніяк не по—пташиному — нарешті протиснувся до кімнати.
Величезний чорний крук, стрепенувшись, сів біля краю отвору. Тільки—но його хвіст покинув дірку, в ній з’явився ще один дзьоб.
Утуку тим часом уже підійшли до моєї колони. Базтук заніс назад руку.
Я кахикнув:
—Агов, що це там у тебе ззаду?
— На мене такі витівки не діють, Бартімеусе! — вигукнув Базтук. Рука його поворухнулась, і спис почав опускатися. Аж тут навперейми йому майнула чорна блискавка, вчепилася в ратище списа і видерла його з рук утуку. Базтук приголомшено скрикнув і озирнувся. Ксеркс озирнувся так само.
Крук сидів на порожній колоні і акуратно тримав спис у дзьобі.
Базтук нерішуче ступив до нього.
Крук нарочито недбало стиснув дзьобом сталеве ратище. Спис, клацнувши, розвалився навпіл. Половинки попадали на підлогу.
67
У перекладі, звичайно, це дещо втрачає. Я вигукнув це давньоєгипетською мовою — знайомою та ненависною нам обом. Це був спогад про ті часи, коли фараон послав свої війська вглиб Ассирії і влаштував добрячу бійку. Джини вважають за найбільшу нечемність нагадувати про людські війни (в яких ми завжди змушені виступати на тому чи іншому боці). А нагадувати утуку про війни, програні ними, не лише нечемно, а й надзвичайно необачно.