Фекварл сердито постукав по краєчку моєї колони.
— Прикро. Але певною мірою ти правий.
— Ти чуєш, як виє сирена, — провадив я. — Чарівники, що запроторили мене сюди, щось згадували про легіони горл та утуку. Навіть Джабор навряд чи подужає ковтнути їх усіх. То, може, наша бесіда продовжиться трохи пізніше?
— Згоден, — Фекварлове обличчя майже наблизилося до кулі, що була вже завбільшки з мандарин. — Без нас ти нізащо не втечеш із Тауера, Бартімеусе. Отож і не думай хитрувати. Мушу тебе попередити, що я дістав два накази. Перший — довідатися, де зараз Амулет. Другий — знищити тебе, якщо не вдасться виконати перший. Ти, напевно, знаєш сам, який наказ мені приємніше виконувати.
Фекварл відійшов. Аж тут у дальшій стіні проступила овальна тріщина й перетворилася на арку порталу. З темряви один за одним почали виступати блідолиці горли[68]з тризубцями й срібними сітками в тонких руках. Щойно вони виходили з порталу, їхні Щити ставали непробивними. Та поки горли залишалися в арці, Щити слабшали, і їхні сутності — на єдину мить — слабшали так само. Джабор уміло скористався цим і закинув у портал три Вибухи один за одним. Арку осяяли яскраво—зелені спалахи. Горли жужмом попадали на підлогу — наполовину в порталі, наполовину вже в кімнаті. Та з-за них сунули інші, з огидою переступаючи через трупи своїх товаришів. Джабор знову стрельнув.
Фекварл тим часом теж не байдикував. Він дістав з кишені куртки залізне кільце завбільшки з браслет, причеплене до кінця дерев’яної палички. Я позирнув на цю штуку з недовірою[69]:
— І що мені з цим робити?
— Стрибнути крізь кільце, що ж іще. Уяви, що ти вчене собаченя в цирку. Тобі це неважко, Бартімеусе. Свого часу ти й не таке виробляв.
Обережно тримаючи паличку двома пальцями, Фекварл підніс залізне кільце до поверхні кулі. Силові лінії несамовито зашкварчали, розступилися й зімкнулися довкола кільця. Всередині його в силовому полі відкрився прохід.
— Лавлейс навмисне посилив стійкість цього кільця до магії, — пояснив Фекварл. — Та воно все одно не вічне. Я порадив би тобі не баритися.
Він сказав правду. Краї кільця почали братися бульбашками. Для жука прохід був уже замалий, тож я зібрав останні сили й нарешті перекинувся мухою. Без зайвого шарварку я трохи покружляв усередині кулі, щоб розігнатись як слід, і стрілою промчав крізь кільце на волю.
— Чудово, — зауважив Фекварл. — Бракує тільки барабанного бою.
Муха сіла на підлогу і перетворилася на вкрай сердитого сокола.
— Будь певен, гострих відчуттів мені вистачило, — відповів я. — Що тепер?
Фекварл пожбурив розтоплене кільце на підлогу.
— А тепер нам пора тікати.
Срібний тризубець розітнув повітря і впав між нами, брязнувши об кам’яні плити. Джабор поволі задкував від порталу, наполовину заваленого горлячими трупами. Туди вже підходив новий загін вартових, головним чином утуку, захищених спільним Щитом. Цей Щит відбивав і без того ослаблі Джаборові Вибухи й відсилав їх назад до кімнати. Нарешті одному горлі вдалося—таки продертись крізь портал, і він, наставивши зброю, рушив уздовж краю Щита. Джабор поцілив у нього Вибухом — удар влучив у хирляві груди горли, і вартовий без найменшої шкоди для себе поглинув спалах. Обдарувавши нас крижаною усмішкою, горла ринув уперед, орудуючи в повітрі сіткою.
Фекварл перетворився на крука і ледве відірвався від землі, тягнучи поранене крило. Я в подобі сокола подався за ним — прямісінько до дірки в стіні. Поряд зі мною майнула сітка, в стіну влетів тризубець.
— Джаборе! — вигукнув Фекварл. — Тікаймо!
Я озирнувся. Джабор зчепився з горлою: здавалось, ніби силі джина немає кінця. Проте з порталу сунули нові незліченні вартові. Мені стало байдуже, я думав лише про те, як прослизнути до дірки. За моєю спиною кімнату струснув шалений вибух, і я почув скажене шакаляче виття.
* * *
У темряві вузенького тунелю Фекварлів голос лунав приглушено і якось химерно.
— Ми майже на волі. Тепер тобі краще перетворитись на крука.
— Навіщо?
— Тут їх цілі дюжини. Ми змішаємося з ними, щоб виграти час. Так нам легше буде потрапити за мури.
Хоч як мені не хотілося слухатись Фекварлових порад, та я й гадки не мав, що чекає нас зовні. Насамперед нам треба накивати п’ятами з Тауера, а втекти від Фекварла я зможу й пізніше.
— Ти вже перетворився?
— Так. Раніше я такого не робив, та це, здається мені, неважко.
68
Горла — могутній різновид джина. Люди бачать їх як примарні тіні, що несуть із собою хвороби й божевілля. З точки зору решти джинів, вони випромінюють лиху ауру, яка знищує наші сутності.
69
Залізо не приносить джинам добра, хоч і не такою мірою, як срібло. Люди вже з тисячу років користуються ним, щоб захищатись від нас. Навіть кінські підкови вважаються за «щасливі» через те, що вони залізні.