Ой шуми-заграй, верховинський край, та дзвеніте, трембіти, щоб той шум землі другу, Батьку в Кремлі та доніс буйний вітер.
Щоб йому до ніг та покласти міг всі ті шуми, мов море, з ними дяки глибінь за цих днів голубінь, за шляхи у віки неозорі.
В один із бурхливих квітневих днів 1917 року, коли я був у Петрограді як депутат з фронту від солдатів, мені випало велике щастя: я бачив Сталіна. Було це в редакції "Правды", яка містилася тоді в палаці Кшесинської.
У просторих покоях колишньої володарки палацу лежали гори книжок, листівок, відозв, призначених для поширення як у самому Петрограді, так і за його межами і особливо на фронтах.
Саме тоді, коли ми з працівником "Правды" Андрієм Соколовим в одній з таких, заповнених літературою, кімнат переглядали окремі революційні видання, повз нас швидко пройшло кілька чоловік. Серед них був і товариш Сталін. Я бачив його тільки коротку мить, але ніколи її не забуду.
Ще раз мені пощастило бачити великого Сталіна через 12 років. Узимку 1929 року він приймав групу українських письменників, і я мав щастя тоді бачити його протягом кількох годин, слухати його голос, дихати з ним одним повітрям у кімнаті.
Товариш Сталін розмовляв з нами, сидячи за своїм робочим столом, але, відповідаючи на деякі наші запитання, він виходив з-за столу. І немов зараз я бачу й з усією хвилюючою повнотою відчуваю той момент, коли Йосиф Віссаріонович стояв на віддалі якогось метра від мене і пояснював нам одне з найголовніших марксистсько-ленінських положень пролетарського інтернаціоналізму, обгрунтовував силу і значення братньої дружби народів. Глибока сталінська ідея про дружбу й братерство між націями міцно й назавжди запала в наші думи й серця. Мудрі й натхненні слова, які ми почули з уст найпершого ленінця і дорогого батька радянських народів, озброїли нас всеохоплюючим розумінням своїх завдань, освітили перед нами нашу мету, збагатили нас скарбами теоретичної мислі.
...Сповнений незмірної вдячності до творця цієї дружби, готовий до боротьби за нові перемоги, радянський народ проголошує: "Союзом незламним республіки вільні навік об’єднала Великая Русь. Хай квітне віками створений спільно єдиний, могутній Радянський Союз!"
Іван Де "Братня сталінська дружба".
В годину радості, як і в сумну хвилину, я думкою до тебе, батьку, лину.
Я знаю: бути миру на землі, коли великий Сталін у Кремлі.
Я — син українського народу, народу, який довічно буде дякувати великому Сталінові за свою щасливу долю, знайдену в братній сім’ї Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
Життя нашого народу, наші досягнення і пишний розквіт під сонцем Сталінської Конституції, наш невпинний поступ до вершин людського щастя — до комунізму — нерозривно пов’язані з ім’ям Сталіна — нашого мудрого учителя. Ніколи не забудемо ми, як кликав Сталін — "Україна визволяється — поспішайте до неї на допомогу!"
...Тяжко було українському народові загоювати рани, заподіяні нашій країні німецькими фашистами, але нам допоміг великий Сталін, допомогли народи-брати, і ми з честю виконуємо поставлені перед нами завдання, і знову залунали на нашій квітучій Україні радісні пісні.
Безмежною любов’ю до великого Вождя сповнені серця всіх радянських людей. Ми бажаємо нашому дорогому, рідному Сталіну жити багато багато літ на радість, на щастя народів.
У ці дні з багатьох країн мчать святкові ешелони на Москву. Посланці народів везуть в зореносну столицю подарунки великому Сталіну до його семидесятиріччя. Скільки любові, скільки вдячності вкладено в ці подарунки, виготовлені до знаменної, величної дати самим натхненням мільйонів простих людей!
Нам довелось бачити, як готувались ці подарунки в Чехословаччині. Це був справді всенародний задум, всенародна ініціатива якнайсердечніше виявити своє ставлення до Вождя, свою безмежну любов до нього.
Над країною лунало:
— Пошлем товаришеві Сталіну Книгу Вдячності від чеського і словацького народів!..
Ми бачили, як писалась ця Книга. На мітингах, на велелюдних зборах тисячі людей в священному пориві скандували:
— Сталін! Сталін! Сталін!