Мейстрів він не любив. Їхні круки — творіння бога штормів, і цілительству мейстерському він теж не довіряв — відтоді як помер Аррі. Жоден справжній чоловік не обере неволі, сам собі викувавши на шию рабського ланцюга.
— Ґізелло, Ґвін, ідіть,— коротко кинув Гудбразер.— І ти також, Ґране. Мейстер Мюренмур залишиться.
— Він також піде,— наполягав Ейрон.
— Це мій палац, Мокрочубий. І не тобі вирішувати, кому йти геть, а кому лишатися. Мейстер зостається.
«Задалеко від моря він живе»,— сказав собі Ейрон.
— Тоді піду я,— мовив він до Гудбразера. Розвернувшись, він рушив до дверей, і під його порепаними чорними босими підошвами зашурхотів сухий очерет. Схоже, таку далеку дорогу жрець здолав марно.
Ейрон дійшов уже майже до дверей, коли мейстер, прочистивши горло, сказав:
— На Скелястий престол сів Юрон Вороняче Око.
Мокрочубий розвернувся. В залі зненацька зробилося холодніше.
«Вороняче Око на тому кінці світу. Балон відіслав його геть два роки тому й заприсягся, що Юрон, якщо повернеться, заплатить життям».
— Розповідайте,— хрипко мовив Ейрон.
— Приплив у Лордпорт через день по смерті короля й заявив права на замок і корону як найстарший з Балонових братів,— мовив Ґорольд Гудбразер.— А тепер розсилає круків, скликаючи капітанів і королів з усіх островів на Пайк, щоб вони прихилили коліно та присягнули йому як королю.
— Ні,— вигукнув Ейрон Мокрочубий, не добираючи слів,— посісти Скелястий престол має право людина побожна, а Вороняче Око молиться хіба на власний гонор.
— Ви не так давно були на Пайку й бачилися з королем,— мовив Гудбразер.— Балон нічого не казав вам про те, кого хоче бачити наступником?
«Ще й як казав». Розмовляли вони в Морській вежі, а за вікнами завивав вітер, і невпинно розбивалися внизу хвилі. Балон, почувши від Ейрона новини про свого останнього вцілілого сина, тільки скрушно похитав головою. «Вовки зробили з нього слабака, як я й боявся,— сказав король.— Бога молю, щоб його вбили й він не зміг перейти дорогу Аші». В цьому виявилася Балонова сліпота: у своїй безрозсудній і свавільній дочці він бачив себе й тому вірив, що тільки вона може стати його наступницею. Але він помилявся, й Ейрон спробував його в цьому переконати. «Жодна жінка ніколи не правитиме залізними, навіть така як Аша»,— наполягав він, однак Балон був геть глухий до того, чого не хотів чути.
Проте не встиг жрець відповісти Ґорольду Гудбразеру, як мейстер знову роззявив рота.
— По праву Скелястий престол належить Теону або, якщо королевич мертвий, Аші. Такий закон.
— Закон царини,— презирливо мовив Ейрон.— Який стосунок він має до нас? Ми — залізнородні, сини моря, обранці затонулого бога. Нами не може правити ані жінка, ані безбожний чоловік.
— А Віктаріон? — запитав Ґорольд Гудбразер.— У нього Залізний флот. Віктаріон заявлятиме права на корону, Мокрочубий?
— Юрон старший за нього...— почав був мейстер.
Ейрон одним поглядом змусив його замовкнути. І у маленьких рибацьких містечках, і у великих кам'яних вежах від такого погляду Мокрочубого дівиці непритомніли, а діти з вереском бігли до матерів, і такого погляду виявилося більш ніж достатньо, щоб упокорити невільника з ланцюгом на шиї.
— Юрон старший,— сказав жрець,— але Віктаріон побожний.
— То між ними дійде до війни? — запитав мейстер.
— Залізнородні не повинні проливати кров залізнородних.
— Благочестива думка, Мокрочубий,— сказав Гудбразер,— але навряд чи її поділяє ваш брат. Він Савена Ботлі звелів утопити, коли той сказав, що Скелястий престол по праву належить Теону.
— Якщо його втопили, кров не пролилася,— мовив Ейрон.
Мейстер з лордом обмінялися поглядами.
— Я маю написати відповідь на Пайк, і то швидко,— сказав Ґорольд Гудбразер.— Мокрочубий, прошу вашої поради. Що обрати: присягу чи опір?
Ейрон поміркував, посмикуючи себе за бороду. «Я вже бачив шторм, і його ім'я — Юрон Вороняче Око».
— Поки що хай вашою відповіддю буде мовчання,— мовив він до лорда.— Я маю помолитися щодо цього.
— Моліться, скільки зволите,— заговорив мейстер,— але це не змінить закону. Теон — законний спадкоємець, а після нього — Аша.
— Мовчати! — прогуркотів Ейрон.— Надто довго залізнородні слухали базікання закутих у ланцюги мейстрів про царину з її законами. Час нам знову дослухатися до моря. Час нам дослухатися до голосу бога.
Голос його дзвенів у задимленій залі, повний такої сили, що ні Ґорольд Гудбразер, ні мейстер не наважилися озватися. «Зі мною затонулий бог,— думав Ейрон.— Він вказав мені шлях».
Гудбразер пропонував переночувати в замку з усіма вигодами, але жрець відмовився. Він рідко спав під дахом замку, а тим паче так далеко від моря.
— Вигодами я скористаюся у водяних палатах затонулого бога під товщею хвиль. Ми народжуємося для страждання, і це страждання робить нас сильними. Мені потрібен лише свіжий кінь, щоб доїхати в Ріннєвище.
Гудбразер залюбки надав коня. Ще й послав свого сина Ґрейдона, аби той показав жерцю найкоротшу дорогу крізь гори до моря. Коли виїхали, до світанку лишалася щонайменше година, але коні в них були витривалі й упевнені, тож, незважаючи на темряву, їхали швидко. Ейрон, заплющивши очі, прочитав молитву й за деякий час почав уже куняти в сідлі.
Долинув тихий звук — рипіння іржавих завіс.
— Аррі,— пробурмотів Ейрон і від жаху прокинувся. Але тут не було ні завіс, ні дверей, ні Аррі. Топір у польоті відтяв чотирнадцятирічному Аррі половину долоні, коли той грався в пальцеруб, поки батько зі старшими братами поїхав на війну. Третя дружина лорда Квелона була з Пайперів із замку Ружедіва — дівча з великими м'якими персами й карими очима олениці. Замість зцілити руку Аррі за давнім звичаєм — вогнем і морською вmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmодою, вона віддала хлопця під опіку свого мейстра з царини, який присягався, що зможе пришити назад відрубані пальці. І він пришив, а потім лікував хлопця трунками, припарками й травами, але долоня омертвіла, й в Аррі почалася гарячка. Мейстер відпиляв Аррі всю руку, та було вже запізно.
Лорд Квелон так і не повернувся з останнього походу: затонулий бог у своїй милості дарував йому смерть на морі. Повернувся лорд Балон з братами Юроном і Віктаріоном. Коли Балон почув про те, що сталося з Аррі, він відтяв мейстру три пальці кухонним сікачем і прислав батькову дружину-Пайперівну пришити їх назад. Трунки і трави допомогли мейстру не більше, ніж Аригону. Помер він, марячи, а незабаром по тому — і третя дружина лорда Квелона, коли повитуха витягала з її лона мертвороджену дочку. Ейрон нарешті утішився. Це ж бо його топір відтяв долоню Аррі, коли вони вдвох зійшлися в танці-пальцерубі, як сходяться друзі та брати.
Йому й досі соромно було згадувати роки по смерті Аррі. В шістнадцять Ейрон називався чоловіком, та насправді був він винним бурдюком на ніжках. Він співав, він танцював (тільки не танець-пальцеруб, більше вже ніколи), він жартував, дуркував і брав на глузи. Грав на волинці, жонглював, їздив верхи й міг випити більше за будь-кого з Вінчів і Ботлі й за половину Гарло. Затонулий бог усім дає талант, і навіть йому: ніхто не міг пускати струмінь довше й далі, ніж Ейрон Грейджой, і він це доводив на кожному бенкеті. Одного разу він поставив свою нову лодію проти стада кіз, що зі свого прутня зможе загасити вогонь у коминку. Ейрон рік їв козятину, а лодію назвав «Золотий шторм», хоча Балон погрожував повісити його на щоглі, почувши, який саме таран брат збирався зробити в неї на носі.
Врешті-решт «Золотий шторм», розтятий навпіл височенною бойовою галерою під назвою «Фурія», потонув неподалік Білого острова під час першого Балонового заколоту, коли Станіс Баратеон загнав Віктаріона в пастку й розгромив Залізний флот. Але на той час бог ще не закінчив з Ейроном і викинув його на берег. Якісь рибалки взяли в його в полон і в ланцюгах доправили в Ланіспорт, де він просидів до кінця війни у глибинах Кичери Кастерлі, доводячи, що кракени здатні пускати струмінь дальше й довше за левів, вепрів і курчат.
«Той Ейрон мертвий». Він потонув і відродився з моря і став божим пророком. Він не боявся нікого зі смертних, не боявся і темряви... і спогадів теж, цього кістя душі. Відчиняються двері, риплять іржаві завіси... Юрон повернувся. Але це вже байдуже. Тепер він жрець Мокрочубий, божий пестунчик.