Перша інтерлюдія, що порушує встановлений хід енкомію, заслужила собі на не вельми благозвучну назву. Її головний персонаж, який до цього моменту перебував у тіні, нарешті постає у світлі рампи, щоправда, у доволі карикатурному вигляді. У Платона не буває композиційних випадковостей. Тому майже всі дослідники тексту не оминули увагою цього дивного інциденту. Античні коментатори стверджують, що наділяючи Арістофана несвоєчасною гикавкою в присутності шановного товариства, Платон знайшов спосіб висміяти Арістофана, відплативши йому за карикатурний портрет Сократа в комедії Хмари[23]. Сучасні дослідники не такі одностайні в своїх інтерпретаціях. Одні поділяють думку античних критиків, інші висловлюють припущення, що Платон спрямував свою сатиру проти Еріксімаха, створивши ситуацію, в якій відомий і гордий із себе знавець лікарського ремесла привселюдно дає досить примітивні поради, на які могли б легко спромогтися неосвічені народні знахарі. Ще інші, мабуть, достатньо втомлені довгим морально-соціологічним трактатом Павсанія, погоджуються на тому, що гострі стріли авторської сатири спрямовані саме проти Павсанія, і вважають гикавку Арістофана природною реакцією на промову, якою Арістофан наситився по саме горло[24]. Кожне з цих тлумачень видається переконливим. А зрештою, хіба конче вибирати лише одну із гіпотез? Чи не міг Платон поглузувати водночас з усіх трьох персонажів, із вправністю великого майстра влучно запустивши з одного лука відразу три стріли?
186а1-188е6 Енкомій третій: Еріксімах вшановує Ероса
Щойно товариство з полегшенням зітхнуло, коли настала довгоочікувана пауза після промови Павсанія, як на сцену виходить новий персонаж, знаний своєю харизмою «надавати всьому гармонію і порядок». Читач уже мав нагоду скласти перше враження про Еріксімаха, коли він, покликаючись на свій авторитет лікаря, закликав учасників бенкету утриматися від непоміркованого вживання трунків[25]. Тепер Еріксімах має нагоду показати своє лікарське вміння, допомагаючи Арістофанові позбутися гикавки. В обидвох епізодах Еріксімах постає в доволі смішному світлі. Гумору Платонові не бракує: щойно його герой зі знанням справи повчав, як побороти гикавку, а вже в наступному реченні, так би мовити просто з мосту, він викладає теорію про влаштування світу[26].
Свою хвалу Еросові Еріксімах задумав у зовсім іншому ключі, ніж його попередники. Маючи неабиякі знання у ділянці натурфілософії, він представляє Ероса як космічну силу, що пронизує всю природу[27]. Він рішуче відкидає авторитет міфу і культу. Натомість у промові Еріксімаха виступає авторитет мистецтва зцілення; новочасна людина сказала б — авторитет науки. Свій задум Еріксімах здійснює педантично, але з поперемінним успіхом: подекуди його думка звучить непереконливо, зокрема, коли він екстраполює медичну доктрину на теорію музики і на релігію. Однак загалом концепція Еріксімаха дуже плідна і приведе до важливого висновку. Тільки цей висновок зробить уже Сократ, відкривши нове призначення Ероса як посередника між двома типами буття — фізичним та ідеальним[28].
189а1-с3 Інтерлюдія друга: Арістофан готується до слова
Нарешті, доклавши чимало труду, Арістофан таки позбувся гикавки і готовий прославляти Ероса. Він і тепер не оминає нагоди, щоб поглузувати з Еріксімаха. Пародіює, як то кажуть, на лету. Ледве встиг Еріксімах сформулювати теорію про Ероси як про бажання до наповнення чи опорожнення тіла, як Арістофан підхоплює цю думку: якщо гикавку спричиняє переповнення в тілі, то він на собі переконався, що помічним для відновлення здорового балансу є процес опорожнення — пчихання.
189с4-193е2 Енкомій четвертий: Арістофан вшановує Ероса
Арістофан — найяскравіший представник старої аттіцької комедії. Він любить посміятися зі слабкості людської природи, недосконалостей політичних устроїв і законів, має велику втіху, коли вдасться йому спародіювати на театральній сцені відомих майстрів трагедії чи визнаних учителів мудрості. На бенкеті в Агатона йому відведено роль сміхуна і треба визнати, що він грає її, можливо, не завжди з тактом, зате з великим смаком. Його промова — шедевр гротескної фантазії, гідної Рабле[29]. Важко відрізнити, де тут гра, жарт, пародія, а де щось глибше — саме зерно задуму, Арістофанова παιδεία. Арістофан перший із промовців повертає дискусію про Ерос до вихідної точки, до пізнання любові як прагнення, що торкає душу людини, спонукаючи її до пошуку повноти людської екзистенції. Арістофан перший говорить про Ероса не як про засіб досягнення чогось, що є поза Еросом. Для Федра важливою була винагорода, яку можна заслужити любов'ю; для Павсанія Ерос був засобом для осягнення чесноти, для Еріксімаха — для осягнення здоров'я тіла і стабільності в природі. Еріксімах говорив про природу загалом, Арістофан — про природу людини[30]. Любов може бути універсальною космічною силою, але в людських істотах Ерос є прагненням до щастя. Арістофанів міф — це перший крок впровадження у велику містерію любові, а закінченням буде віще слово Діотими[31].
193е3-194е2 Інтерлюдія третя: іронія Сократа
Ця сцена є діалогом між Сократом і Агатоном. Обидва висловлюють побоювання, що їхні промови не будуть мати визнання, і обидва нещирі у своїх словах. Сократ іронізує з Агатона, Агатон кокетує з товариством у передчутті високої похвали за свою промову, ще переповнений гордістю за недавню перемогу на сцені театру. Сократ робить спробу заманити Агатона в пастку філософського аргументу про невігластво більшості — якщо порівнювати її судження з оцінкою кількох розумних людей. Федр, який відчуває відповідальність за утримання бесіди в руслі визначеної теми, застерігає Агатона від продовження розмови зі Сократом.
194е3-197е7 Енкомій п'ятий: Агатон вшановує Ероса
Нарешті — кульмінаційний момент. Черга воздати хвалу Еросові підійшла до Агатона. Товариство сподівається почути від гостинного господаря прекрасне слово. Зрештою, гостей запрошено на бенкет з нагоди перемоги Агатона в поетичному змаганні, і саме його мистецтво слова є головним призвідником учти. Чи виправдає Агатон ці сподівання? Очевидно, так. Але й сподівання можуть бути різними. Згадаймо іронію в устах Сократа, якою Платон передає скепсис філософа щодо трагедійної поезії і показує її поверховість як жанру: створена пером умілого майстра, поезія може приваблювати музикою і ритмом, але їй не властивий пошук заради пізнання істини [175е4-9; 194a8-b9; а також Resp. 596–603] [32] . Отож Агатон не розчарує. Він проголосить справді блискучий енкомій Еросові з дотриманням усіх формальних правил поетичного мистецтва. Його слово зачарує багатством образів, вишуканістю стилістичних фігур, віртуозністю алітерацій і асонансів, а наприкінці, окрилений силою поетичного натхнення, Агатон перейде ще й до складних ритмічних побудов, яких його навчила вибаглива Муза ліричної поезії. Питання полягає в тому, чи зуміє Агатон піднятися понад те, чого від нього очікують? Чи висловить у своїй промові ідеї, які наблизять до розуміння Ероса, головної теми Бенкету? Ствердна відповідь на це запитання є також безперечною. З усіх промовців, які вже мали нагоду пописатися своїм розумом і талантом у прославі Ероса, Агатон чи не найближче підходить до розуміння його природи. Далеко зайшов Арістофан. Але він казав про природу людини і про Ерос, який народжується в людській душі, коли людина стає людиною. Агатон перший веде мову про самого Ероса і формулює питання про те, якими якостями наділений цей бог. І хоч у відповіді на це запитання Агатон кожною лінією і барвою змальовує власний образ — а може, саме тому, — йому привідкриється істина: про Ероса неможливо говорити без уваги на красу, краса є об'єктом Еросового прагнення, предметом вічної його туги. Висловлення цієї істини — справді кульмінаційний момент у тій частині композиції твору, де автор готує ґрунт для вербалізації філософських і містичних інтуїцій Ероса. Головну ідею свого задуму Платон довірить висловити Сократові й Діотимі — філософові й віщунці з Мантінеї.
23
Див. у Олімпіодора [Olymp., Vita Plat., 3], Атенея [Athen., Deipnosoph. 187с], Арістіда [Aristides, Or. 46, II]. Цих відомих представників античної літературної критики цитує Р. Барі. Він подає також вичерпний перелік дослідників, які на той час висловили свої думки з приводу можливих інтерпретацій згаданого епізоду. Див.: R. G. Bury.
24
На користь цього аргументу промовляє сам текст:
25
Еріксімах — живе втілення розсудливості і поміркованості. Зрозуміло, що він войовничий противник Афродіти посполитої, і, перш ніж про неї згадає Павсаній, він ввічливо попрощає авлетистку, щоб її присутністю не приземлити уранічної атмосфери, яка заповідалась на бенкеті. Коли розмірену бесіду в домі Агатона перерве діонісійська навала ватаги вуличних гульвіс на чолі з Алківіадом, Еріксімах просто відійде. Діонісійська оргія, в яку перетвориться поважна учта, явно не для нього. Див.: Е. Zwolski.
26
Така послідовність викладу була характерною для медичних трактатів; їхні автори, зазвичай, починали від будови та функцій тіла, а закінчували викладом про влаштування та функціювання світу. Емпедокл, Алкмеон, Гіппократ були лікарями, але також філософами.
27
В. Кобб вбачає у цій концепції Еріксімаха відлуння традиційних філософських теорій, які на той час були популярними в освічених колах атенського суспільства, а також зауважує, що основні положення теорії Еріксімаха виказують вплив Емпедокла. Див.: W. S. Cobb. Commentary on the
28
Див.: L. Edelstein. The Role of Eryximachus in Plato's
30
Див.: K. J. Dover. Aristophanes' Speech in Plato's
31
Див.: L. Strauss.
32
Див.: G. R. F. Ferrari. Plato and Poetry //