Але альбом її не втішив і настрою не підняв, а скоріше занепокоїв. Такого Робін ще не слухала. Вона думала, що там будуть приємні мелодії і чіпкі музичні ходи, але була розчарована: всі пісні здавалися незавершеними, розхристаними, без фіналу. Чарівне сопрано підносилося й опадало над акордами на піаніно чи гітарі, але не опускалося до такої банальності, як приспів. Не було під що притупнути ногою. Неможливо було підспівувати — хіба тільки маєш голос, як у Мітчелл (а Робін такого голосу не мала). Слова були дивні й відгукувалися неприємно. Робін не знала, чи колись відчувала те, про що співає Мітчелл, і ставало не по собі, бентежно, сумно: «Love came to my door, with a sleeping roll and a madmans soul...[3]»
Витримавши кілька секунд третього треку, Робін вимкнула айпод і взяла журнал, який прихопила в потяг. Малюк у кінці вагона надривався.
Знічений настрій протримався до кінця поїздки, але коли Робін побачила на платформі маму, яка мала відвезти її до Месема на машині, то відчула хвилю щирої теплоти. Вона обійняла Лінду, і наступні десять хвилин — поки вони теревенили, ідучи до машини, і пройшли повз кав’ярню, з якої лунала різдвяна музика,— навіть похмуре сіре небо Йоркширу й запах псини, який лишив у машині лабрадор Раунтрі, здавалися втішними, радісними, приємно знайомими.
Зачинивши дверцята з водійського боку, Лінда промовила:
— Я маю тобі дещо сказати.
Замість прокрутити ключ запалювання, вона розвернулася до Робін, при цьому здавалася майже наляканою.
Робін відчула паніку, від якої аж усе перевернулося всередині.
— Що сталося? — спитала вона.
— Ні-ні,— поспішно запевнила Лінда,— все добре. Просто хотіла попередити тебе, поки ми не приїхали до Месема... раптом ти їх побачиш.
— Кого побачу?
— Метью,— відповіла Лінда,— привіз... він привіз додому ту жінку. Сару Шедлок. Вони гостюють у Джефрі на Різдво.
— А,— озвалася Робін.— Боже, мамо, я подумала, що хтось помер.
Було неприємно, що мама так на неї дивиться. Всередині все похололо, крихке щастя, що було спалахнуло в серці, знову згасло, але Робін змусила себе усміхнутися і говорити недбало.
— Та нічого, я в курсі. Мені дзвонив її екс-наречений. Мала б і сама здогадатися,— додала вона, дивуючись, що про таке не подумала,— що вони приїдуть сюди на Різдво. Їдьмо вже додому! Я страшенно хочу чаю.
— Ти в курсі? А нам чого не сказала?
Проте Лінда сама відповіла на це питання, поки їхали. Робін не заспокоїла й не втішила мамина емоційна розповідь про обурення, яке вона відчула, коли сусідка сказала, що Метью гуляє з Сарою під руку посеред міста. Гі не втішила нищівна критика манер і моральних якостей колишнього чоловіка, і вже зовсім зайвою здалася детальна розповідь про реакцію всіх членів родини («Мартін аж хотів його знову побити!»). Тоді Лінда перейшла на тему розлучення: то що там діється? Чого так довго? Робін справді думає, що досудове врегулювання щось вирішить? Хіба поведінка Метью, який он зухвало виставляє своє бабисько перед цілим Месемом,— це не наочна демонстрація відсутності совісті та здорового глузду? Чому, ну чому Робін не погодилася віддати справу юристам з Гарроґейта, чому вона вирішила, що та лондонська адвокатка впорається, он Корінна Максвелл сказала, що її власна донька розлучалася без дітей, і все було елементарно...
Але принаймні маємо Аннабель-Марі! Так завершився монолог Лінди, коли вони саме завернули на вулицю, де стояв будинок батьків Робін.
— Ой, Робін, ти б тільки її бачила!..
Двері відчинилися ще до того, як машина зупинилася. На порозі стояли Дженні та Стівен, такі збуджені, ніби це вони зараз будуть уперше бачити свою новонароджену доньку, а не Робін. Розуміючи, на яку реакцію від неї чекають, Робін почепила на обличчя захоплену усмішку й за кілька хвилин уже сиділа на дивані у вітальні батьків і тримала на руках тепле сонне немовля, загорнуте у вовняну ковдру, дивно міцне й важке. Дитина пахла тальком.
— Стівене, вона прегарна,— сказала Робін. Раунтрі стукотів хвостом об столик, тицявся носом Робін у руку, не розуміючи, чого це його не пестять і не гладять, як він звик.
— Вона прегарна, Дженні,— повторила Робін, а невістка клацала фото на тему «Тітонька Робін знайомиться з Аннабель».
— Вона прегарна, мамо,— втретє повторила Робін для Лінди, яка принесла тацю з чаєм і палала бажанням почути, що Робін думає про їхнє маленьке диво.