Тож Робін слідом за молодою жінкою вийшла у приймальню, де записала своє ім’я і номер телефону на папірці, а тоді (серце швидко калатало від радості) пішла до кав’ярні, купила капучино й сіла під довгим вікном, що дивилося на Королівські мінеральні ванни. Звідси було добре видно людей, які заходили до будівлі.
Може, повернутися до готелю і побути в Лемінгтон-Спа, поки Сатчвелл не з’явиться? А Страйк би вирішив, що варто закинути інші справи в надії на зустріч із Сатчвеллом? Він сьогодні ховає Джоан; не можна обтяжувати його цим питанням.
Цікаво, що він зараз робить? Мабуть, уже вдягнувся на службу. Робін лише тричі бувала на похороні. Коли вона ще вчилася в університеті, помер дідусь із маминого боку: вона поїхала додому на похорон і вже не повернулася. Ту подію Робін ледве пам’ятала: всі сили пішли на підтримання крихкої видимості благополуччя; згадувалося тільки дивне відчуття безтілесності під тонким шаром бадьорості, з якою вона приймала налякані розпитування родичів, які були в курсі того, що з нею сталося. Також згадувалося, що Метью тримав її за руку. Він тоді навіть пропустив важливий матч у регбі, щоб тільки прийти й бути з нею.
А ще був похорон чотири роки тому, коли вони зі Страйком відвідали кремацію убитої дівчини, розслідуючи свою першу справу про вбивство, й удвох стояли в дальній частині безликого крематорію, куди прийшло всього кілька людей. Тоді Страйк ще не взяв її на постійну роботу; Робін була просто тимчасовою секретаркою, яку він допустив до справи. Згадуючи похорон Рошель Оніфаде, Робін зрозуміла, що вже тоді її зв’язок з Метью ставав слабким. Ще не усвідомлюючи цього, вона знайшла те, чого хотіла більше, ніж бути дружиною Метью.
Допивши каву, Робін швиденько сходила до вбиральні, а тоді зазирнула до галереї — раптом Сатчвелл прийшов, поки вона не бачила? Але його там не було. На виставку прийшло трохи більше людей; найбільшу цікавість викликали картини Сачтвелла. Знову зайшовши до приміщення, Робін удала, що її цікавить старовинний фонтан у кутку, прикрашений гірляндами й левиними головами з роззявленими пащами. Колись із нього лилася цілюща вода.
За фонтаном ховалося інше приміщення, цілком відмінне від світлого сучасного простору, який лишився в Робін за спиною. Восьмикутна кімната з цегляними стінами мала дуже високу стелю і вікна з бристольськими синіми шибками. Робін увійшла: колись, мабуть, тут розміщувалися турецькі лазні, але загалом приміщення було схоже на маленький храм. У найвищій точці склепінчастої стелі була баня, прикрашена восьмикутною скляною зіркою, з центру якої звисав світильник.
— Приємно бачити язичницькі мотиви, га?
У голосі чулася сором’язлива кокнійська вимова й ледь помітний грецький акцент. Робін розвернулася і побачила просто в центрі лазні літнього чоловіка в джинсах і джинсовій сорочці. Його ліве око затуляла хірургічна пов’язка, разюче біла на теракотовій шкірі. На зсутулені плечі спадало тонке біле волосся; розстебнуті ґудзики сорочки відкривали білу шерсть на грудях, на зморшкуватій шиї висів срібний ланцюжок, пальці прикрашали срібні персні з бірюзою.
— ІДе ти — та панянка, яка хотіла зі мною поговорити? — спитав Пол Сатчвелл, усміхаючись; зуби він мав жовто-брунатні.
— Так,— відповіла Робін.— Це я. Робін Еллакотт,— додала вона, простягаючи руку.
Здорове око Сатчвелла окинуло її обличчя й фігуру неприховано зацікавленим поглядом. Потиснувши її руку, він якусь мить не відпускав. Робін продовжувала усміхатися, забираючи руку й дістаючи з сумки візитівку, яку дала Сатчвеллу.
— Приватний детектив? — перепитав Сатчвелл, одним оком дивлячись на картку, і його усмішка згасла.— Шо за чортівня?
Робін пояснила.
— Марго? — шоковано спитав Сатчвелл.— Ісусе Христе, то ж було... сорок років тому?
— Майже,— кивнула Робін, відступаючи вбік, бо якісь туристи теж хотіли оглянути лазні та прочитати їх історію на стіні.— Я приїхала з Лондона, сподіваючись поговорити з вами про неї. Якщо ви зможете щось про неї згадати, це буде дуже важливо для її рідних.
— Ελα ρε[8], та шо я згадаю, коли стільки років минуло? — відповів Сатчвелл.
Але Робін була певна, що він погодиться. Вона виявила, що загалом люди хочуть дізнатися, скільки тобі вже відомо, нащо ти їх шукаєш і чи є в них причини хвилюватися. А іноді людям просто кортить поговорити, бо вони почуваються самотніми й непотрібними, а коли хтось уважно слухає — це лестить. А іноді, як-от тепер (так, він був старий, але єдине око, блакитне й холодне, металося між фігурою та обличчям Робін), чоловік хотів побути в товаристві молодої жінки, яку вважав привабливою.