— На Клеркенвелл-роуд була друкарня, з якою ви, здається, співпрацювали.
— Повтори,— насупився Сатчвелл.— Друкарня?
— Школярка Аманда Байт стверджувала, що бачила Марго у вікні цієї друкарні в той вечір, коли...
— Правда? — спитав Сатчвелл.— Я зроду не працював з жодними друкарнями. Де ти таке взяла?
— У вісімдесяті вийшла книжка про зникнення Марго...
— Правда? Оце я проґавив.
— ...і там писали, що ця друкарня випускала флаєри для клубу, де ви розписували стіни.
— Здуріти! — Сатчвелла це й розсмішило, і роздратувало.— Хіба це співпраця? Це навіть і не збіг. Я ні про яку таку друкарню зроду не чув.
Робін записала це й перейшла до іншого питання.
— Якої ви думки про Білла Талбота?
— Про кого?
— Це був детектив у справі про зникнення Марго. Перший,— уточнила Робін.
— А, так,— кивнув Сатчвелл.— Дивний тип. Коли я потім почув, що в нього стався нервовий зрив чи що, то не здивувався. Все питав мене, шо я робив у якісь дати, які були там ні до чого. Потім до мене дійшло, шо хлоп мене має за кандидата на Ессекського Різника. Хотів знати точний час мого народження, ото б я тільки знав на біса...
— Він складав ваш натальний гороскоп,— відповіла Робін і розповіла про Талботове захоплення астрологією.
— Δεν το πιστενω[9]!— аж розсердився Сатчвелл.— Астрологія? Навіть не смішно. Скільки те чудо займалося справою Марго — довго?..
— Півроку,— відповіла Робін.
— Ісусе Христе,— вигукнув Сатчвелл і так насупився, що аж пішов зморшками прозорий пластир, на якому трималася його пов’язка на оці.
— Наскільки я розумію, його оточення просто не розуміло, наскільки Талбот хворий, поки це не стало зовсім очевидно,— мовила Робін і дістала з сумки кілька аркушів паперу з наклейками: ксерокопії свідчень, які Сатчвелл давав Талботові й Лосонові.
— А це що таке? — різко спитав він.
— Ваші свідчення поліції,— відповіла Робін.
— Що то там... якісь зірки, чи що? По всьому аркушу...
— Це пентаграми,— пояснила Робін.— Це свідчення, які ви давали Талботові... Стандартна процедура,— пояснила вона, бо Сатчвелл насторожився.— Ми так робили з усіма, кого допитувала поліція. Я знаю, що свого часу ваші свідчення неодноразово перевірили, але чи можемо ми ще раз усе повторити? Раптом ви згадаєте щось.
Сприйнявши його мовчання за знак згоди, вона провадила:
— У другій половині дня одинадцятого жовтня ви були в студії самі, але о п’ятій прийняли дзвінок від містера... Гендрикса?
— Так, від Гендрикса,— кивнув Сатчвелл.— Він тоді був моїм агентом.
— О шостій тридцять ви зайшли повечеряти до кав’ярні неподалік, де поговорили з касиркою, і вона це запам’ятала. Тоді повернулися додому, перевдягнулися й о восьмій зустрілися з друзями в барі «Джон Блоґз». Троє друзів, з якими ви випивали, всі підтвердили це. Вам більше немає чого додати?
— Ні,— відповів Сатчвелл, і Робін відзначила тінь полегшення.— Наче все правильно.
— А хтось із тих друзів був знайомий з Роєм Фіппсом? — ніби між іншим спитала Робін.
— Hi,— без усмішки відповів Сатчвелл, а тоді змінив тему та спитав: — А доньці Марго, мабуть, уже скоро сорок років, га?
— Торік виповнилося,— відповіла Робін.
— Еλα[10],— похитав головою Сатчвелл.— Час так швидко...
Темна, мов червоне дерево, рука, зморшкувата, прикрашена важкими перснями зі срібла й бірюзи, намалювала в повітрі плавний рух — ніби летить паперовий літачок.
— ...і от приходить день, ти старий і навіть не помітив, як це сталося.
— Ви давно переїхали за кордон?
— Я спершу не думав про переїзд. Наприкінці сімдесят п’ятого вирушив собі в подорож,— відповів Сатчвелл. Він уже майже доїв свій стейк.
— А чому саме тоді...
— Я вже якийсь час думав про подорожі,— сказав Сатчвелл.— Та коли Крід убив Марго... то була якась жахлива чортівня, шок... не знаю, я подумав, шо треба змінити пейзаж.
— Отже, ви думаєте, що сталося саме це? Що її убив Крід?
Сатчвелл поклав у рот останній шматочок стейку, прожував, проковтнув і лише тоді відповів:
— Так. Звісно, спершу я сподівався, шо вона просто втекла від чоловіка й десь заховалася. Але її все не знаходили й не знаходили... так, усі вважали, що це був Ессекський Різник, навіть полісмени. Не тільки перший, псих, а й другий, який узяв справу після нього.