— Чому? — спитала Робін, опускаючи порожні упаковки в смітник і стараючись не супитися, бо було боляче.
— Бо... бляха,— сказав Моррис, який зазвичай не лаявся в розмовах з Робін.— Це ж ти сказала, що не треба її чіпати.
За спиною Робін у кабінеті Барклей засміявся у відповідь на щось, що сказав Страйк. Втретє за вечір Робін відчула біду.
— Соле,— мовила вона,— ти що — з нею зустрічаєшся?
Він відповів не одразу. Робін зібрала тарілки зі столу й віднесла у раковину, чекаючи на його відповідь.
— Та ні, звісно, ні,— відповів він і спробував засміятися.— Я просто думаю, що це погана ідея. Ти сама раніше казала: їй є що втрачати...
— Але цього разу ми не будемо просити її підставити Мутного...
— Мені треба про це подумати,— заявив Моррис.
Робін понесла до раковини ножі й виделки.
— Соле, це не предмет для обговорення. Нам потрібні її контакти.
— Не знаю, чи вони в мене лишилися,— відповів Моррис, і Робін зрозуміла, що він бреше.— А де зараз Страйк?
— На Денмарк-стріт,— відповіла Робін. Не бажаючи слухати жарти про себе й Страйка в темному офісі, вона спеціально не сказала, що теж там.
— Гаразд, наберу його,— мовив Моррис і, не даючи Робін слова сказати, обірвав дзвінок.
Випите віскі й досі діяло як анестезія. Робін знала, що навіть якби була зовсім твереза, то тільки дужче розсердилася б на новий випадок, коли Моррис поставився до неї не як до партнера у фірмі, а як до Страйкової секретарки.
Увімкнувши воду в тісному кухонному кутку, вона почала мити тарілки й виделки. Соус від каррі стікав у отвір раковини, а думки Робін знову повернулися до тої хвильки перед приходом Барклея, коли вони зі Страйком сиділи в напівтемряві.
Внизу по Чаринг-Кросс-роуд проїхала машина, з якої лунала пісня Рити Ори «І will never let you down» — «Я ніколи тебе не підведу». Робін почала тихенько підспівувати:
Tell me baby what we gonna do I’ll make it easy, got a lot to lose [12] ...
Робін заткала отвір пробкою і почала наповнювати раковину, видушила на посуд трохи мила. Наспівуючи, вона кинула погляд на горілку, яку купив Страйк, але ні він, ні вона не пили. Згадалася горілка, яку Оукден украв на барбекю в Марго...
You’ve been tired of watching me Forgot to have a good time[13]...
...і заявив, що не підливав її у пунш. Але Глорії стало зле... І щойно Робін набрала повітря в легені й хотіла гукнути до Страйка, що має нову ідею, дві руки зімкнулися на її талії.
Двічі за життя Робін чоловіки нападали на неї ззаду; без жодної думки вона одночасно сильно наступила підбором на ногу чоловікові в себе за спиною, потилицею вдарила його в обличчя, схопила ніж — і розвернулася. Руки зникли з її талії.
— ДІДЬКО! — закричав Моррис.
Робін за шумом води та власним співом не чула, як він піднявся сходами. Моррис зігнувся, тримаючись руками за обличчя.
— ДІДЬКО! — знову крикнув він і прибрав руки. Стало видно, що з носа в нього цебенить кров. Він покульгав назад — на черевику виднівся слід від підбора Робін — і упав на диван.
— Що тут діється? — спитав Страйк. Віг вибіг з кабінету й перевів погляд з Морриса на дивані на Робін, яка досі стискала ніж. Робін закрутила крани, важко дихаючи.
— Він мене схопив,— сказала вона. З-за спини Страйка вийшов Барклей.— Я не чула, як він зайшов.
— То... був... жарт... дідько! — сказав Моррис, дивлячись на кров у себе на руках.— Я просто хотів тебе налякати... бляха-муха...
Але адреналін і віскі раптом розбудили в Робін такий гнів, якого вона не відчувала з того вечора, коли покинула Метью. В голові паморочилося. Вона посунула на Морриса.
— Ти б підкрався до Страйка, хапав би його за талію? Ти лізеш обнімати Барклея? Ти їм надсилаєш фотки свого члена?
Запала мовчанка.
— Ах ти ж сучка,— сказав Моррис, притискаючи долоню до носа.— Ти ж обіцяла не...
— Що-що він зробив? — спитав Страйк.
— Надіслав мені фото свого прутня,— різко відповіла Робін і знову насіла на Морриса.— Я тобі не шістнадцятирічна етажерка, яка боїться сказати «годі». Не хочу, щоб ти мене торкався, зрозумів? Не смій до мене лізти з поцілунками...
— Він тобі надіслав...— почав Страйк.
— Я тобі не казала, бо ти й так був у стресі,— сказала Робін.— Джоан помирала, ти мотався між Корнволлом і Лондоном, я не хотіла тебе обтяжувати... але з мене годі. Я з ним не хочу більше працювати. Нехай забирається.
— Та Господи Боже,— знову почав Моррис, витираючи ніс,— я просто пожартував...
— Друже, навчися вже розуміти ситуацію,— порадив Барклей, який стояв під стіною, склавши руки на грудях, і дуже тішився.