За кілька тижнів мені призначила співбесіду француженка, яка шукала помічницю-англійку, що заодно навчила б її дітей англійської мови. Роботу я отримала завдяки вмінню друкувати на машинці. Француженка мала невеличкий бізнес, який вела з дому, і я могла виконувати деяку офісну роботу для неї, поки діти будуть у садочку. На додачу до роботи я отримувала житло і харчування, а ще моя роботодавиця оплачувала переліт, тож не довелося продавати обручку і брехати, що я її загубила...
Знаєте, того дня, коли я прийшла у клініку і сказала, що звільняюся, трапилася дивна річ. Багато тижнів ніхто вже не згадував Марго. Коли вона тільки зникла, ми всі лише про це й говорили, але потім ця тема чомусь перетворилася на табу. Її кабінет зайняв лікар, що тимчасово її заміняв. Не пам’ятаю його імені. З’явилася й нова прибиральниця. Але того дня Дороті прийшла дуже схвильована, а зазвичай вона майже не виказувала емоцій... Місцевий... як це сказати? — Глорія поклацала пальцями, вперше спіткнувшись на рідній мові.— Ми б тут сказали ип dingue[22]... ну, несповна розуму, юродивий... він був безпечний, просто дивак. Густа довга борода, брудний, він часто блукав на Кларкенвелл-роуд разом із сином. Він причепився до Дороті посеред вулиці та сказав, що це він убив Марго Бамборо.
Це приголомшило Дороті, але дивна річ... будь ласка, не подумайте, що я жахлива... але я хотіла вірити, що це правда. Бо хоча я все б віддала, щоб Марго виявилася живою, я була певна, що вона мертва. Вона не з тих, хто може втекти. А найбільше я боялася того, що тут причетний Лука, бо це означало, що в усьому винна я...
Робін похитала головою, але Глорія не звернула на неї уваги.
— Дідусеві й бабусі я сказала правду за день до відльоту у Францію. Я не дозволяла їм витрачати гроші на підготовку до весілля, якого не буде, але все одно це стало для них великим шоком. Я всадовила їх і розповіла про все, крім аборту.
Певна річ, вони були обурені. Спершу вони не хотіли, щоб я їхала, а хотіли, щоб я пішла в поліцію. Я змушена була пояснити, чому це погана ідея: розповіла, чим погрожував мені Лука і все таке. Але вони так зраділи, що я не вийду за Луку, аж зрештою погодилися зі мною. Я їм сказала: скоро все вляжеться, і я повернуся... хоч і не мала певності, чи справді це можливо.
Вранці наступного дня дідусь відвіз мене в аеропорт. Ми вигадали історію для Луки, коли він прийде шукати мене. Вони мали сказати, що в мене з’явилися сумніви, бо він розпускав руки, і що я полетіла в Італію — поживу там у татових родичів, щоб мати змогу все добре обміркувати. Ми навіть записали якусь вигадану адресу, щоб дати йому. Не знаю, чи писав він колись на ту адресу листи... Ось і все,— підсумувала Глорія, відкидаючись на офісному кріслі.— На свою першу роботодавицю я пропрацювала сім років і навіть отримала невисоку посаду на її фірмі. До Лондона я не навідувалася, допоки не дізналася, що Лука нарешті одружився,— вона зробила ще ковток з келиха, якого наповнив її чоловік.— Його перша дружина допилася до смерті в тридцять дев’ять років. Він дуже її бив. Я все це довідалася пізніше.
— І я більше ніколи про себе не брехала,— додала Глорія, піднімаючи підборіддя.— Ніколи не перебільшувала, не вдавала, казала тільки чисту правду, приховувала лише одне. До сьогодні єдиною людиною, яка знала про аборт, був Гюґо, а тепер знаєте ще ви двоє.
Навіть якщо ви дізнаєтеся, що за зникненням Марго стояв Лука, й мені доведеться до кінця життя жити з докорами сумління, мій обов’язок перед нею — казати правду. Ця жінка врятувала мене, і я ніколи, ніколи не забувала її. Вона була однією з найхоробріших і найдобріших людей у моєму житті.
67
Там, у непевнім світлі зір нічних,
У відблисках священного вогню,
Його осяяло — і він побачив їх...
Вони подякували Глорії за витрачений час і за чесність. Попрощавшись із нею, Страйк і Робін довго сиділи за партнерським столом, поринувши в задуму, поки Страйк не запропонував Робін відерце сухої локшини, яку тримав у офісі як перекуску. Робін відмовилася й натомість без ентузіазму дістала з сумки пакетик горіхів і розірвала його. Наливши у своє відерце гарячої води, Страйк повернувся за стіл, виделкою помішуючи локшину.
— Вправність,— сказав він, знову сідаючи,— ось що мене гризе. Її слідів реально ніде не можна знайти. Або злочинець був неймовірно розумний, або йому безпрецедентно щастило. І на цю роль і досі найкраще пасує Крід, а Лука Риччі — на другому місці.
— От тільки це не міг бути Лука. У нього алібі: Глорія.
— Але ж вона каже: в нього були знайомі, які могли подбати, щоб людина зникла,— бо якщо Марго викрали на вулиці, які шанси, що це могла реально зробити одна людина? Навіть у Кріда були тупуваті спільники. Сонлива домовласниця, яка надала йому безпечний підвал, і власник хімчистки, який того дня дав йому фургон, і...
— Не смій,— різко сказала Робін.
— Не смій чого?
— Винуватити їх.
— Я їх не винувачу, я просто...
— Ми з Максом говорили про це,— мовила Робін.— Про те, як людей — зазвичай жінок — звинувачують у тому, що вони нічого не знали й не помічали,— але так помиляються всі. Геть усі.
— Думаєш? — нерозбірливо сказав Страйк, поклавши в рота першу порцію локшини.
— Так,— відповіла Робін.— Ми всі схильні до узагальнень, які ґрунтуються на нашому попередньому досвіді. Ось візьми Вайолет Купер. Вона гадала, що добре знає Кріда, бо в часи своєї театральної кар’єри зустрічала чоловіків, які поводилися так, як він.
— Чоловіків, які нікого не пускали у свій підвал, бо варили там черепи?
— Ти знаєш, про що я, Страйку,— мовила Робін, якій було анітрохи не смішно.— Про тихих, лагідних, трохи жіночних чоловіків. Крід полюбляв одягати її театральне боа, вдавав, що любить пісні з мюзиклів, отож вона вважала, що він ґей. Та якби єдиним її знайомим ґеєм був Макс, мій сусіда...
— А він ґей? — перепитав Страйк, який пригадував Макса смутно.
— Так, і він і близько не жіночний, а мюзикли ненавидить. Коли вже на те пішло, якби вона познайомилася з парочкою Меттових гетеросексуальних приятелів з регбі-клубу, які обожнювали запихати собі під футболку апельсини й пустувати, вона б могла дійти зовсім інших висновків, хіба ні?
— Мабуть,— сказав Страйк, жуючи локшину й міркуючи над цим питанням.— Чесно кажучи, більшість людей не знайома ні з якими серійними вбивцями.
— Отож-бо й воно. Тож навіть якщо в когось дивні звички, наш безпосередній досвід переважно підказує, що ця людина просто ексцентрична. Вай ніколи не зустрічала чоловіка, який фетишизував жіноче вбрання... вибач, я тебе втомлюю,— додала Робін, якій здалося, що погляд Страйка спорожнів.
— Ні, не втомлюєш,— пробурмотів Страйк.— Навпаки, ти змусила мене замислитися... Знаєш, була в мене ідея. Мені здалося, що я побачив деякі збіги, й вони навели мене на думку...
Він відставив відерце з локшиною, потягнувся під стіл і підсунув до себе одну з коробок з речовими доказами, згори на якій лежали папери, що їх він переглядав. І зараз він узяв ці папери, знову розклав перед собою і повернувся до своєї локшини.
— Ти не збираєшся розповісти мені про ці збіги? — поцікавилася Робін з нетерплячою ноткою в голосі.
— Стривай хвильку,— сказав Страйк, зводячи на неї погляд.— Чому Тео стояла перед таксофоном?
— Що? — спитала Робін, заплутавшись.
— Здається, у нас уже немає сумнівів, правильно ж, що Рубі Елліот бачила Тео біля таксофону неподалік Албемарл-вею? Її опис точно збігається з описом Глорії... отож чому Тео стояла перед таксофоном?
— Чекала, поки її підбере фургон.
— Правильно. Не хочу нагадувати очевидні речі, але червоні таксофони мають вікна. Падав дощ. У Тео не було парасольки, і Рубі сказала, що її волосся намокло і прилипло... отож чому вона не сховалася в будці, чекаючи, поки її підберуть? Клеркенвелл-роуд — довга і пряма вулиця. З будки Тео мала б чудовий огляд і достатньо часу, щоб вийти й показатися водію фургона. Чому,— повторив Страйк утретє,— вона стояла перед таксофоном?