В коридорі щось так оглушливо грюкнуло, аж Робін підскочила. Вода пльопнула через край ванни на підлогу.
— Це я! — незвично весело гукнув Макс, а тоді Робін почула, як він вітається з Вольфгангом.— Привіт, мій хороший, привіт, привіт...
— Агов,— гукнула Робін.— Я його вже виводила!
— Дякую дуже! — озвався Макс.— Виходь, будемо святкувати!
Робін почула, як він піднімається сходами. Витягнувши пробку, вона сиділа у ванній, поки збігала вода. Хрумка піна липла до неї, поки Робін дочитувала розділ.
...Лишається тільки молитися, щоб пекло справді існувало.
У 1976році Крід сказав тюремному психіатру Ричардові Мерридану, що потому як знайшли тіло Ґейл Райтман, він хотів «зачаїтися». Крід зізнався Мерридану, що відчував водночас і бажання здобути недобру славу, і страх спійматися.
— Мені приємно було читати про Різника в газетах. Я закопав її в Еппінг-Форесті разом з іншими, бо хотів, щоб люди знали: їх усіх прикінчила одна людина, хоч я і розумів, що ризикую, не міняючи сценарій. І після того, коли Вай бачила мене з нею і заходила до квартири, поки вона була там, я подумав, що краще зачаїтися і поки що брати повій.
Але рішення «брати повій» усього за кілька місяців приведе Кріда так близько до піймання, як він ще не був.
На цьому розділ закінчувався. Робін вилізла з ванни, витерла воду з підлоги, вдягнула піжаму й халат, а тоді пішла нагору, де Макс сидів перед телевізором з блаженним виглядом. Вольфганг заразився від господаря чудовим настроєм: пес привітав Робін так, ніби вона повернулася з довгої подорожі, і заходився злизувати олію для ванни з її литок, поки вона не попросила його відчепитися.
— Я маю роботу,— повідомив Макс Робін, приглушивши телевізор. Перед ним на журнальному столику стояли два келихи і пляшка шампанського.— Роль другого плану в новій драмі від «Бі-Бі-Сі». Пригощайся.
— Максе, це фантастика! — щиро зраділа за нього Робін.
— Так,— широко всміхнувся він.— Слухай, а твого Страйка вийде запросити на вечерю? Я граю ветерана. Було б корисно поспілкуватися зі справжнім екс-військовим.
— Гадаю, він буде не проти,— відповіла Робін, сподіваючись, що не помиляється. Страйк і Макс не були знайомі. Вона прийняла келих, сіла й у вітальному тості підняла його.— Вітаю!
— Дяка,— відповів Макс, дзенькнувши своїм келихом об її.— Якщо Страйк прийде, готую я. Було б справді дуже добре. Треба мені більше спілкуватися з людьми, бо вже перетворююся на отих персонажів з новин, які, знаєш, усе тримали в собі.
— А я буду тупою сусідкою,— підхопила Робін, думаючи про Вай Купер,— яка думала, що ти такий милий, і ніколи не питала, нащо це ти відриваєш і прибиваєш назад мостини у вітальні.
Макс засміявся.
— І тебе винуватитимуть навіть більше за мене,— сказав він,— бо так завжди буває. Жінка, яка не розуміла... але ж справді дехто... як звали того типа з Америки, який просив жінку обов’язково дзвонити, перш ніж заходити до нього в гараж?
— Джеррі Брудос,— підказала Робін. Про Брудоса згадував автор «Демона з Райського парку». Як і Крід, Брудос одягнув жіночий одяг, коли викрадав одну зі своїх жертв.
— Слід вертатися до соціального життя,— заявив Макс, що під впливом алкоголю і доброї новини став балакучим, яким Робін його ще не бачила.— Відколи Метью пішов, я ніби в пеклі перебував. Навіть думав, що треба замкнути будинок і переїхати.
Мабуть, у Робін на обличчі відбилася легка паніка, бо Макс додав:
— Та не бійся, я нічого такого не зроблю. Але я справді мало не вмер тут. Я ж купив будинок тільки заради нього, бо він казав: «Треба вкладатися в нерухомість, з нею завжди виграєш».
Він наче хотів додати щось ще, але вирішив не говорити.
— Максе, я в тебе хочу дещо попросити,— мовила Робін,— але якщо ти будеш проти, це нічого. Мій молодший брат з дівчиною шукає, де зупинитися в Лондоні чотирнадцятого-п’ятнадцятого лютого, на вихідні. А якщо ти...
— Та ну,— відповів Макс.— Вони можуть спати отут,— сказав він, поплескавши по дивану.— Він розкладний.
— О,— мовила Робін, яка про це не знала.— Тоді чудово. Дякую тобі, Максе.
Від шампанського й гарячої ванни Робін геть осовіла, але вони ще поговорили з Максом про його серіал, а тоді Робін вибачилася і сказала, що їй справді час спати.
Накрившись ковдрою, Робін вирішила не починати новий розділ про Кріда. Якщо плануєш спати, не варто пускати собі в голову такі речі. Однак коли вона вимкнула лампу, мозок відмовився відпочивати, тож Робін потягнулася по айпод.
Вона ніколи не слухала музику в навушниках, якщо не була певна, що Макс удома. Після деяких речей людина починає дуже дбати про здатність швидко реагувати й помічати загрози завчасно. Але нині двері були замкнені на два замки (Робін перевірила, як завжди), а сусіда з собакою був неподалік, тож Робін вставила «крапельки» у вуха й запустила пісні з чотирьох альбомів Джоні Мітчелл, які купила, вирішивши, що музика краща за чергові парфуми, які їй не сподобаються.
Іноді, слухаючи Мітчелл,— а Робін останнім часом слухала її багато,— вона уявляла, як крізь музику до неї усміхається Марго Бамборо. Марго лишилася навіки двадцятидев’ятирічною: вічно боролася за себе з життям, яке виявилося значно складнішим, ніж вона уявляла, коли вирішила, що вибереться зі злиднів завдяки розуму й важкій праці.
Заграла пісня, якої Робін не чула. Слова були про закінчення роману, текст — простіший і більш прямолінійний, ніж у багатьох інших піснях Мітчелл; тут було небагацько метафор чи поезії. «Last chance lost // The hero cannot make the change // Last chance lost // The shrew will not be tamed[6]».
Робін згадався Метью, що не зміг призвичаїтися до дружини, яка хотіла від життя чогось більшого за поступове сходження драбиною матеріального достатку й виявилася нездатною змиритися з коханкою, яка насправді значно краще пасувала до його мрій та ідеалів, ніж Робін. То це Робін — неприборкана норовлива, яка б’ється за роботу, що її всі інші вважають помилкою?
Вона лежала в темряві й слухала голос Мітчелл, більш низький і хрипкий, ніж на ранніх альбомах, і ідея, яка вже якийсь час витала на периферії думок Робін, нарешті вийшла наперед. Їй це спало на думку, коли Робін тільки прочитала листа з міністерства юстиції, яке відмовляло Страйкові в зустрічі з серійним убивцею.
Страйк прийняв рішення міністерства, і так само згодилася Робін, не бажаючи примножувати біль родичів Крідових жертв. Однак чоловік, який може позбавити Анну страждань і непевності цілого життя, досі живий. Якщо Айрін Гіксон мало не лускала від бажання виговоритися перед Страйком, як почувається Крід, який мовчить кількадесят років?
«Утрачено останній шанс, герой не здатен щось змінити...»
Робін різко сіла, витягнула навушники, увімкнула лампу й потягнулася по записник і ручку, які останнім часом завжди тримала біля ліжка.
Страйкові не слід знати про її задум. Треба взяти до уваги те, що її дії можуть зашкодити агенції. Але якщо не спробувати, вона так і буде мучитися думками про те, що можливість достукатися до Кріда таки була.
34
...ні чари, ні мистецтво лікарів...
Не зцілять мук; вони — пекельний біль.
Залізничне сполучення між Корнволлом і Лондоном урешті-решт відновили. Страйк спакував речі, але пообіцяв тітці й дядькові, що незабаром повернеться. Коли прощалися, Джоан мовчки обійняла його. Дивовижа, але Страйк подумав, що краще б вона вдалася до звичного емоційного шантажу, який раніше його так дратував.
Вертаючись поїздом до Лондона, Страйк знайшов відображення власного настрою у монохромному зимовому пейзажі за брудним вікном: голі ґрунти, дерева тремтять од вітру. Повільне згасання Джоан було геть не схоже на смерть, з якою Страйк уже був знайомий: неприродну. Як солдат і як детектив він звик до необхідності перетравлювати — і без жодного попередження — раптове й жорстоке закінчення людини, приймати раптовий вакуум там, де щойно теплилася душа. Повільна капітуляція Джоан перед ворогом у її власному тілі стала для нього новиною. Якась частина Страйка (він цієї частини соромився) хотіла б, щоб уже все було позаду й можна було оплакати її по-справжньому. Поїзд мчав його на схід, і Страйк мріяв про тимчасовий прихисток порожньої квартири, де можна буде вільно страждати, не мусячи ані виставляти свій сум напоказ перед сусідами, ані носити машкару бадьорості перед тіткою.
6
Утрачено останній шанс, // Герой не здатен щось змінити, // Утрачено останній шанс, // Цю норовливу не скорити (англ.).