Уже раз спробував, більше на таке не погоджуся, годі з мене, не хочу, з цим покінчено назавжди.
«Та вам наречена[155] потрібна, пане Біберкопф, вона б завжди могла вас розрадити і підтримати, коли потрібно. Вона б і візочок з вами возила або на розкладці торгувала, якби вам треба було кудись відійти».
Шапку на голову — і гайда, все це дурниці, залишилося хіба катеринку взяти й ходити вулицями та ручку крутити. Де ж це Віллі?
«Привіт, Віллі!» Згодом Віллі й каже: «Ні, з однією рукою багато не зробиш. Але якщо головою пошурупати, то можна таки дещо зробити. От, приміром, якщо я тобі щодня деякі речі даватиму, на продаж або щоб з-під поли збути, а ти маєш добрих друзів, і язик за зубами тримати ви вмієте, то зможеш на цьому гарно заробляти».
Саме цього Франц і хотів. Це якраз для нього. Він хоче нарешті зіп'ятися, на ноги. Швидко грошей заробити, ось те, що треба. А працювати — дзуськи! Газети? Та хай вони вогнем горять. Аж зло бере, як побачить цих газетярів, цих телепнів з курячими мізками, часом він аж дивується, що є ж на світі такі йолопи, які надриваються з останніх сил, а інші поряд у власних автомобілях катаються. І я таким був. Було, було, хлопче. В'язниця в Теґелі. Алея, чорні стовбури дерев, гойдливі будинки, дахи сповзають на голову, а я хотів стати порядним! Франц Біберкопф має стати порядним, що на це скажеш, сміх та й годі. От кумедно, напевне, в буцегарні у мене в голові щось перемкнуло, годинникові стрілки не в той бік пішли. А тепер лише одне на думці — гроші, заробляти гроші, людині потрібні гроші.
Тож тепер перед вами Франц Біберкопф, який перепродує крадене, злочинець; він став іншою людиною і тепер має іншу професію, все це погано, але буде ще гірше.
Жінка[156] сидить, вбрана в порфиру та кармазин, і приоздоблена коштовним камінням і перлами, і мала в руці своїй золоту чашу. Вона сміється. А на чолі її написане ім'я, таємниця, великий Вавилон, мати розпусти й гидоти землі. Вона пила кров святих, від крови святих скуштувала вона. Вавилонська блудниця сидить там, кров святих пила вона.
Що за вбрання мав Франц Біберкопф, коли мешкав у Герберта Вішо?
А що він носить тепер? Бездоганний літній костюм, який придбав на одній розкладці всього за 20 марок. У святкові дні він чіпляє з лівого боку залізний хрест, щоб було ясно, де він втратив руку, Франц насолоджується увагою перехожих та подратуванням роботяг.
Він виглядає, як якийсь поважний шинкар чи власник м'ясарні: відпрасовані штани зі стрілками, рука в рукавичці, капелюх. Про всяк випадок має із собою документи, фальшиві, певна річ, на ім'я такого собі Франца Рекера, який загинув 1922 року під час заворушень і папери якого вже багатьом стали в пригоді. Що в тих паперах написано, Франц знає напам’ять: де живуть його батьки, коли вони народилися, скільки в нього братів, сестер, де він працює й де працював останнім часом, а також усе те, що поліцай зазвичай може спитати, а все інше — то таке, якось викрутиться.
Це сталося в червні. Славного місяця червня з лялечки розвинувся гарний метелик. Франц буквально процвітає, аж тут з Цопота, з курорту, повернулися Герберт Вішо та Єва. На курорті сталося чимало подій, про це можна довго розповідати, і Франц із задоволенням слухає. Біржовик Єви спіймав облизня. Він виграв у рулетку нічогеньку суму, та саме того дня, коли він зняв з банківського рахунку 10 000 марок, його номер у готелі, поки він вечеряв з Євою, обікрали. Як тільки таке могло статися? Двері до номера акуратно відчинили підробленим ключем, пропав золотий годинник, а ще 5 000 марок, що вільно лежали в скриньці на нічному столику. З його боку це було, звичайно, дуже легковажно, але хто міг подумати, що таке може трапитися? Як у такий першокласний готель могли залізти злодії, куди дивився портьє, я на вас у суд подам, хіба тут ні за чим не дивляться, ми не несемо відповідальности за цінні речі, залишені в номерах. Біржовик лютує, злиться на Єву, що потягла його на ту вечерю, і для чого, власне, тільки для того, щоб на барона подивитися, наступного разу ти ще йому ручки цілуватимеш, пошли йому бонбоньєрку за мої гроші. Ернстхен, ти нечемний. А 5 000 марок? А я тут до чого? Ой, давай уже додому повернемось. А банкір на це з люттю в голосі: непогана ідея, лиш би геть звідси.