«Це робить? А ти й вуха розвісила. Ось чому вона мене обманює?» Тут Єва заговорила серйозно: «Немає тут жодного обману. Вона одразу так і сказала: про це, мовляв, зовсім не йдеться. А якщо їй і пише там якийсь один, то це нічого не означає, Франце. Буває, що хтось прив'яжеться до дівчини, от і пише. Хіба для тебе це щось нове, га?»
Поволі, дуже поволі у Францовій голові стало прояснюватись. Ось воно що, ось у чому річ! Єва помітила, що він почав розуміти. «Звичайно. А що ж іще? Вона також хоче заробляти. Хіба вона не права? Я ж також гроші заробляю. Може, її не влаштовує жити за твій рахунок, все ж таки тобі важко з однією рукою». — «Гм-гм!» — «Вона так і сказала. І бровою не повела. Знаєш, вона гарна дівчинка, і тебе не підведе. Вона каже, що ти маєш берегти себе після всього, що ти цього року пережив. Та й раніше тобі не надто солодко велося, Теґель, і таке інше, та ти й сам знаєш. Їй соромно сидіти без діла, коли ти так гаруєш. Вона хоче тобі допомогти. Просто боїться сказати про це». — «Еге ж!» — кивнув Франц, понуривши голову. «Ти й не повіриш, — Єва підійшла й гладить його по спині, — як вона за тебе тримається. Мене ж ти більше не хочеш, Франце? Чи таки хочеш?»
Він обхопив її за стан, вона обережно сіла до нього на коліна, він може притримувати її лише однією рукою, прихилився головою до її грудей і тихо так каже: «Хороша ти жінка, Єво, залишайся з Гербертом, ти йому потрібна, а він добрий хлопець». До Іди вона була його подругою, але не варто про те згадувати, починати все спочатку; Єва його зрозуміла. «А тепер іди до Міци, Францекене. Вона досі сидить у Ашинґера або чекає на тебе біля входу. Вона сама не піде додому, якщо ти її більше не хочеш».
Зовсім тихо, зовсім ніжно попрощався Франц із Євою. На Алексі він бачить: поряд з Ашинґером, перед вітриною фотографа стоїть маленька Міца. Франц перейшов на другий бік, став біля будівельного паркана й довго дивився їй у спину. Вона йде до рогу, Франц стежить за нею поглядом. Тепер треба вирішити, тепер перед ним життєвий поворот. Сам незчувся, як рушив уперед. Він дивиться на неї, вона стоїть до нього у профіль. Яка ж вона зграбненька! На ній коричневі гаферльські черевики[158]. Дивись, зараз до неї точно хтось заговорить. Маленький кирпатий носик. Шукає. А я прийшов з іншого боку, від Тіца, вона мене не помітила. Її загородила машина з хлібом від Ашинґера. Франц іде попри будівельний паркан аж до рогу, там навалені купи піску; будівельники замішують цемент. Тепер Міца могла б його побачити, але вона не дивиться в той бік. Якийсь старший пан усе до неї приглядається, вона не помічає його, а йде собі далі до «Лезера і Вольфа». Франц переходить дорогу. Тримається кроків за десять від неї. Сонячний липневий день, квіткарка пропонує йому букет, він дає їй 20 пфеніґів і тримає квіти в руці, але ще не підходить. Поки що не підходить. А квіти так гарно пахнуть, вона йому сьогодні також квіти в кімнаті поставила, а ще канарка, пляшки…
Аж тут вона обертається. Зразу побачила його: він таки прийшов, та ще й з квітами! Кинулася до нього, обличчя розпашілося, але тільки на одну мить спалахнула, коли побачила його з квітами в лівій руці. Потім вона блідне, обличчя береться червоними плямами.
У Франца калатає серце. Вона бере його попід руку, вони йдуть тротуаром до Ландсберґерштрасе, мовчки переходять на другий бік. Вона крадькома поглядає на букетик польових квітів, який він тримає в руці, та Франц крокує вперед. Попри них прогуркотів автобус № 19, двоповерховий, вщерть забитий людьми, на будівельному паркані праворуч висить старий плакат: «Загальнонімецька партія ремісників і торговців», через вулицю не перейти, якраз рушив потік машин з боку поліцейського управління. На тому боці, біля тумби з рекламою «Персилу», Франц згадав про букет і хоче їй віддати. Франц подивився на свою руку, він усе думає й зітхає, ніяк не може вирішити, давати їй квіти чи не давати. Іда, до чого тут Іда, Теґель, я так кохаю цю дівчинку.
158
Гаферльські черевики — грубі робочі черевики, були особливо поширені в Баварії. Є елементом народного строю деяких альпійських етносів.