«Врешті, ми тут не для того, щоб промови з вікон виголошувати. Хай у райхстазі з промовами виступають. Якось одного з наших товаришів спитали, чи не хоче він до райхстаґу. До райхстаґу, туди, де згори золочений купол, а всередині м'які клубні крісла. А той сказав: знаєш що, товаришу, якщо я справді так зроблю й піду до райхстаґу, то там просто на одного неробу більше буде. Говорити на вітер — для цього в нас немає часу, а то так можна все на світі проговорити. От комуністи, ті, що без списків, кажуть: ми будемо проводити викривальну політику. Що з того виходить, ми вже бачили; комуністи самі стали корумпованими, тож не варто нам розводитися про викривальну політику. Все це ошуканство, а те, що вони збираються викривати, в Німеччині кожен сліпий бачить, для цього не треба до райхстаґу, а той, хто цього не бачить, тому вже ніхто не допоможе, з райхстаґом чи без. Оте безглузде збіговисько тільки на те й годиться, щоб народ задурювати, вже всі партії це зрозуміли, окрім так званих представників робочого люду.
А наші славні соціалісти! О, серед них уже є й релігійні соціалісти, тепер розставлено всі крапки над «і»: вони мають стати релігійними, їх слід до попів відправити. Адже байдуже, хто ними верховодить, до кого вони бігають, — священник чи якийсь бонза, то все одно; головне — їх слухатися [вигук з місця: «І вірити їм!»] Ну, це само собою. Соціалісти нічого не хочуть, нічого не знають, нічого не вміють. У райхстазі вони завжди мають найбільше голосів, але що з тими голосами робити, вони не знають, ба ні, таки знають: сидіти в клубних кріслах, курити сигари й чекати на пост міністра. І для цього робітники віддали їм свої голоси, для цього платили свої копійки в партійну касу, ну що ж, іще п'ятдесят чи сто чоловік розжиріють за їхній рахунок. Не соціалісти завойовують політичну владу в державі, а політична влада завойовує соціалістів. Вік живи — вік учись, хай би якою дурною була корова, проте її завжди можна чогось навчити. Але таких телят, як наші робітники, ще світ не бачив. Знову й знов німецькі робітники беруть до рук бюлетень для голосування, йдуть на виборчу дільницю, кидають його у скриньку і при цьому думають, що справу зроблено. Вони кажуть: ми хочемо, щоб у райхстазі почули наш голос; ну, тоді їм краще зразу хор створити.
Товариші! Ми не братимемо виборчого бюлетеня, ми не будемо голосувати. Такої погожої недільної днини було б корисніше поїхати за місто. Чому? Тому що виборець не переступатиме через законність. А що таке законність? Законність — це груба сила, брутальне насильство пануючих класів. Ці соціалістичні попи хочуть заманити нас на свій бік, щоб ми робили веселу міну в поганій грі, вони хочуть приховати, хочуть збити нас з пантелику, щоб ми не зрозуміли, чим насправді є законність і що таке насправді держава. Для нас у цій державі всі двері зачинені, й жодної шпаринки. Для держави ми в кращому разі — державні осли, тяглова худоба. Й саме на це націлилися соціалістичні попи, вони хочуть заманити нас і перетворити на «державних ослів». Більшість робітництва їм уже давно вдалося обробити. У Німеччині нас виховують у дусі законности. Але, товариші, послухайте, неможливо поєднати вогонь і воду, про це робітник мусить знати.
Буржуазні партії, комуністи й соціалісти галасують хором і тішаться: благодать сходить згори[161]. Тобто від держави, від закону, від вищого порядку. Воно й видно! Для всіх громадян, що живуть у державі, свободи закріплені в конституції. Там вони надійно зафіксовані. А ту свободу, яка нам потрібна, ніхто нам не дасть, її треба взяти самому. Ця конституція хоче збити розумних людей з пантелику, але, товариші, а що ви робите зі свободами, які лише на папері, з писаними свободами? Коли тобі потрібна якась свобода, то зразу приходить поліцай і лупить тебе кийком по голові; ти кричиш: у чому річ, в конституції сказано так і так, а він тобі на це: дурниці, нічого подібного, і він має рацію; він узагалі не знає конституції, зате знає свій статут, а ще він має кийок, щоб усі стулили свої писки.
Скоро не буде жодної можливості організувати страйк у важливих галузях промисловости. Ви одержали гільйотину у вигляді арбітражних комісій, а тепер спробуйте поворухнутися!