Робітник міцніше вмостився на стільці. Віллі: «Для мене нема жодної різниці, прямо тобі кажу. Різниця лише на папері, в газеті. Ну добре, хай ви доб'єтеся того, чого прагнете! І що ви з тим робитимете? Не знаєш? Отож! І якщо мене хтось спитає про тебе, що ти робиш, то я скажу: те саме, що й типи з СДПН. Точнісінько те саме; ти так само стоїш біля верстата, приносиш додому якийсь дріб'язок, а акціонерне товариство за твій рахунок роздає дивіденди. Ось так європейські робітники десятиріччями гарують біля машин на благо приватного капіталу. І це ти сам написав?»
Сивий робітник поглядяє то на Франца, то на Віллі, озирається, там, за шинквасом, стоять такі самі, як він, робітник присовується впритул до столика й пошепки питає: «Ну, а ви що робите?» Віллі кивнув до Франца: «Скажи йому». Але Франц спершу відмовляється, каже, що політичні балачки його не цікавлять. А сивий анархіст не відстає: «Ми ж не про політику, а про себе. Ну, то де ти працюєш?»
Франц відкинувся на спинку стільця, взяв свого пивного кухля й пильно поглянув анархістові в очі. Ось той жнець, що зветься Смерть, я плач та ридання здійму над оцими горами, і спів жалобний — понад степовими лугами, вони бо попалені так, що ними не ходить ніхто, від птаства небесного й аж до худоби розбіглося все.[165]
«Де я працюю? Це я можу сказати тобі, колего, бо я тобі не товариш, у партії не числюся. Я оце ходжу туди-сюди, роблю те-се, але ніде не працюю, за мене інші працюють».
Що це він несе, комедію ламає, чи що? Отже, ти підприємець, маєш своїх працівників, і скільки ж їх у тебе? І чого тобі треба тут, раз ти капіталіст?» Я Єрусалим на руїни віддам, на мешкання шакалів, а юдські міста на спустошення дам, — і не буде мешканця в них![166]
«Людино добра, чи ти не бачиш, що в мене тільки одна рука? А іншу відтяли. Оце так я заплатив за те, що працював. Ось чому тепер я й чути не хочу про жодну порядну роботу, зрозумів?» Зрозумів? У тебе що, очей немає? То, може, тобі окуляри купити, а то ач витріщився. «Ні, я досі не розумію, колего, то що це в тебе за робота? Якщо це не є порядна робота, отже, вона непорядна».
Тут Франц гримнув кулаком по столу, тицяє пальцем в анархіста, дивиться на нього вовком: «Ти диви, нарешті зрозумів. Саме так і є. Непорядна робота. Твоя порядна робота — то рабство, ти ж сам це сказав, отака вона і є, та порядна робота. Я це добре засвоїв». Я це й без тебе зрозумів, сильно ти мені потрібен, тюхтію ти такий, газетний писако, базікало!
В анархіста тонкі білі руки; він механік точних приладів, він дивиться на кінчики своїх пальців і думає: добре було б вивести цього пройдисвіта на чисту воду, а то компрометує тут інших, треба когось зі своїх гукнути, щоб він також послухав. Він підводиться, та Віллі його притримує: «Куди це, колего? Хіба ми вже закінчили? Давай, спершу договори до кінця ось із цим колегою, чи ти вже пасуєш?» — «Та я йду, щоб привести ще когось зі своїх, хай теж послухає. А то вас двоє проти одного». — «Ти хочеш привести іще одного? Мені більше нікого тут не треба. То що ти скажеш ось цьому колезі, Францу?» Анархіст знову опустився на стілець. Ну гаразд, і сам розберуся: «Значить, він не товариш, бо не є членом партії, але й не колега. Бо він не працює. Підсобні гроші, скидається на те, він також не одержує».
Францове обличчя спохмурніло, очі на мить зблиснули: «Ні, не одержую». — «Ну, тоді він не мій товариш, не мій колега і до того ж безробітний. В такому разі я запитаю лише про одне, бо все інше мене не обходить: що, власне, йому тут потрібно?»
Обличчя Франца набуло рішучого вигляду: «А я тільки й чекав, коли ж ти спитаєш, чого мені треба. Ось ти тут всім листівочки, газетки й брошурки підсовуєш, а як спитати тебе, що в них написано, то ти обурюєшся: «Хто ти, мовляв, такий, щоб мене запитувати? Чого тобі тут треба?» Хіба ж не ти писав і розпатякував тут про прокляте рабство трудового люду і про те, що нас викинули з суспільства, що ми й пальцем поворухнути не сміємо?» Вставайте, гнані і голодні…[167] «Ну, значить, ти не слухав далі. Я говорив про відмову від роботи. Але для цього треба спершу роботу мати». — «А я й відмовився». — «Нам з того жодної користи. Так ти можеш і в ліжку лежати. Я говорив про страйк, масовий страйк, загальний страйк».
Франц підняв руку й сміється від люті. «І все це ти називаєш прямою дією: вештатися туди-сюди, розклеювати плакати, виголошувати промови? А поміж тим ставати до роботи й зміцнювати силу капіталістів? Товариш знайшовся, та ти просто скотиняка! Виточуєш снаряди, якими тебе ж і обстріляють, і ти ще хочеш мені тут якісь проповіді читати? Що ти на це скажеш, Віллі? Я зараз лусну зі сміху». — «А я тебе ще раз питаю, яка в тебе робота?» — «А я тобі ще раз кажу: ніяка. Хай йому біс! Я зовсім не працюю. Та я ж і не повинен працювати. За твоєю власною теорією! Я не збираюся робити капіталістів сильнішими. Плював я на всі ці теревені, на всі твої страйки і на людців, які мають прийти. Я сам собі пан. Роблю те, що мені самому треба. Я сам себе забезпечую! Зрозумів?»