«Просто хотів побачитися з тобою, Райнгольде». Саме цього я й хотів, побачити, просто побачити — то вже вистачить, от ми й сидимо. «Що ти задумав, хочеш притиснути мене, шантажувати тим, що тоді трапилося? Чого мовчиш?» Нічого не кажи, не смикайся. Хлопче, вперед кроком руш, подумаєш, просвистіло кілька снарядів. «То це шантаж, еге ж? Скільки ж ти хочеш? Ми знали, що ти можеш прийти. І те, що ти сутенер, також знаємо». — «Ну, сутенер. А що мені робити, з однією рукою?» — «Ну, то чого тобі треба?» — «Та, власне, нічого». Рівно сидіти, триматися, це ж Райнгольд, завжди він ось так тихцем-нихцем підкрадається, треба пильнувати.
Але Франца вже взяли дрижаки. Три мудреці прибули зі сходу[179], і мали вони ладан, і курили вони ладаном, курили… І все димом огорнулося. А Райнгольд міркує собі: або він п'яний, тоді невдовзі забереться й не буде жодних проблем, або він таки чогось хоче. Ні, він таки чогось домагається, але чого саме, шантажувати ніби не збирається, а що ж тоді? Райнгольд дістав пляшку зі шнапсом і думає, що ось вип'є трохи Францик, і я все у нього вивідаю. Часом не Герберт його послав, аби винюхати, що й до чого, а потім здати? Та коли Райнгольд ставить на стіл два сині келишки, то помічає, що Франц тремтить. Місяць, ясний місяць яскраво світить над водою, аж дивитися боляче, в очах потемніло, що це зі мною таке? Тут Райнгольд втішився, повільно прибрав револьвер зі столу й засунув до кишені, потім наповнив келишки й знову поглянув на Франца: ти диви, та у нього лапа труситься, ним просто тіпає, от боягуз, тільки балакати мастак, боїться револьвера чи мене, та я ж йому нічого не зроблю. І Райнгольд одразу заспокоївся, став навіть люб'язним. Йому приємно бачити, як Франц тремтить, ні, він не п'яний, йому просто страшно, зараз ще знепритомніє чи в штани напудить, а сам, напевне, збирався мене налякати.
Тут Райнгольд взявся розповідати про Циллі, так ніби він з Францом учора бачився, каже, Циллі знову до нього прийшла, на кілька тижнів, таке буває: як не бачу якусь жінку місяць-другий, то вона знову починає його вабити — реприза, так би мовити, кумедно, правда? Потім дістав сигарети й пачку порнографічних листівок, а ще світлини, а на деяких Циллі разом із Райнгольдом. Франц і слова вимовити не може, тільки дивиться на Райнгольдові руки, той має дві долоні, дві руки, а він лише одну, Райнгольд кинув його під машину з двома руками, а чому, а тому, хіба я не повинен убити цього типа, а все це через чінґдарада. Герберт так вважає, але я так не думаю, а чого ж мені хочеться? Нічого я не можу, зовсім нічого. Але ж я мушу, я ж хотів щось зробити, а все через чінґдарада, бумдарада, бум — і що я за чоловік такий, тьху, мокра курка! Франц зіщулився й знову почав тремтіти, випив залпом келишок шнапсу, потім ще один — не допомагає, аж тут Райнгольд і каже так тихесенько: «Франце, я хотів би… я хотів би на рану подивитися». А все через чінґдарада, бумдарада, бум. Франц розстебнув куртку — ось так узяв і розстебнув, ще й рукав підсмикнув і показує куксу, Райнгольд скривився: «Гидко виглядає». Франц застебнув куртку: «Спочатку було ще гірше». Дивиться Райнгольд на Франца, а той мов води у рота набрав, сидить і навіть пальцем не поворухне, а сам товстий, як кнур, і рота розтулити не може, Райнгольду кортить ще трохи познущатися над ним, стриматися не може.
«А ти завжди рукав отак у кишені носиш? Ти його щоразу туди засовуєш, чи він пришитий?» — «Ні, я його щоразу засовую». — «Іншою рукою дістаєш? Чи раніше, коли ще не вдягнувся?» — «І так, і так. Коли одягнешся, тоді не так зручно». Райнгольд стоїть поряд з Францом, смикає за рукав. «Гляди, не клади нічого в праву кишеню. А то звідти можуть легко поцупити». — «У мене не поцуплять». А Райнгольд усе розмірковує: «Слухай, а якщо ти одягаєш, скажімо, пальто? Певно, це дуже незручно, коли два порожні рукави». — «Зараз же літо. А взимку якось воно буде». — «Побачиш, буде не дуже добре. А чого б тобі не замовити штучної руки? От коли людині ногу відріжуть, то їй роблять штучну». — «Бо інакше ходити не зможе». — «Можна ж і штучну руку причепити, краще виглядатиме». — «Та ні, тільки тиснути буде». — «Я б собі все-таки штучну замовив або, може, в рукав чогось напхав. Ану йди-но сюди, зараз спробуємо». — «Та для чого, послухай, я не хочу». — «Чого ти маєш ходити з одвислим рукавом, ось побачиш, гарно виглядатиме, ніхто й не помітить, що руки нема». — «Та для чого це мені, я не хочу». — «Та йди сюди, цурпалок тут не годиться. А ми запхнемо туди кілька пар шкарпеток або сорочок — й усе буде чудово».