Вони закурили, допили каву. Тим часом хлопці спакували товар. Тепер залишилося знайти надійну машину, бляхар кудись зателефонував, їм пощастило, за пів години під дверима вже машина стоїть.
А потім почалася розвага: старий сторож сів у своє крісло, стельмах узяв шмат мідного дроту і зв'язав йому ноги, але не дуже туго, у старого варикозне розширення вен, і внизу особливо відчувається, телефонним дротом стягнув руки, а потім уже втрьох взялися вони дражнити старого, питають його, скільки він хоче, може, триста чи триста п'ятдесят? А потім принесли дві пари дитячих штанців і дешевеньке літнє пальто. Штанцями прив'язали старого до крісла, сторож каже, що вже досить. Але ті все дражнять його, ніяк не вгамуються, він почав було огризатися, та замовк, отримавши кілька ляпасів. Не встиг він опам'ятатися, як йому на голову накинули пальто ще й обв'язали рушником. Перенесли товар у машину. Стельмах ще написав на картоні два оголошення: «Обережно! Свіжо зв’язано1[209]», які причепили сторожу на груди і спину. А потім спокійнісінько забралися геть. Так легко вони вже давно не здобували грошей!
А сторожу стало страшно, та й розлютився він не на жарт. Почав борсатися у своїх путах. Як же мені виплутатися, а вони ще й двері залишили відчиненими, і сюди, чого доброго, можуть й інші залізти та ще щось поцупити. Руки розв'язати йому не вдається, але дріт на ногах таки вдалося розплутати, якби ж іще можна було щось бачити! Старий зігнувся в три погибелі й подріботів маленькими крочками разом з кріслом на спині, ніби слимак зі своєю хаткою, дибає наосліп коридором, руки міцно прив'язані до тіла, ніяк їх не вивільнить, та й товсте пальто годі з голови скинути. Ось так, наштовхуючись головою на стіни, він навпомацки дошкандибав аж до передпокою, але просунутися крізь двері не може, тут його охопив страшенний гнів, він розвернувся задом і почав гатити кріслом об двері, то спиною вперед іде, то боком. Крісло тримається, але двері тріщать, відлуння по всьому будинку. Сторож і далі нічого не бачить й знавісніло гатить у двері — має ж таки хтось прийти, нічого не видно, от сволота, я ще вам це пригадаю, якось треба це пальто з голови стягти, кличе на допомогу, але пальто висить перед носом. Не минуло й двох хвилин, як прокинувся власник крамниці. З другого поверху набігли люди. Тут старий упав назад у крісло, звісився набік і зомлів. Нараз здійнявся страшенний ґвалт, пограбували, сторожа зв'язали, чого ж можна вимагати від такого старого, хотіли, бач, зекономити, постійно економлять там, де не слід.
А тим часом новоспечена банда святкує свій успіх.
На біса нам той Пумс із Райнгольдом і всі їхні чвари?
І справа в них пішла, але не зовсім так, як вони на те сподівалися.
Райнгольд зустрів бляхаря у кнайпі на Пренцлауерштрасе, підійшов до нього й каже, щоб той повернувся до них, вони, мовляв, шукали іншого слюсаря, але не знайшли, тож нехай Карл повертається. Вони зайшли у задню кімнату, і Райнгольд запитує: «Чому ти не хочеш до нас іти? Чим ти взагалі займаєшся? До нас уже дійшли деякі чутки». — «Тому що не хочу, щоб ви збиткувалися з мене». — «Отже, ти маєш іншу роботу?» — «Те, що я маю, вас не обходить». — «Та я бачу, що в тебе грошенята водяться, але так не піде: спершу ти разом з нами працював, сяку-таку копійчину заробляв, а потім — прощавайте, любі друзі? Так не годиться». — «Нічого собі «не годиться», спершу ви кричите, що я нічого не вмію, аж тут раптом: Карл має повернутися». — «І повернешся, бо в нас заміни нема. А не хочеш, тоді вертай гроші, які одержав за попередню роботу. Гастролерів нам не потрібно». — «Ну то спробуй забрати ті гроші, Райнгольде, я їх уже давно потратив». — «Значить, мусиш з нами працювати». — «Я вже тобі сказав, що не буду». — «Карле, ти ж знаєш: ми тобі всі кістки переламаємо, і ти подохнеш з голоду». — «Не сміши людей! Ти що, перебрав? Думаєш, я — та маленька сучка, з якою ти робив усе, що заманеться?» — «Он як ти заговорив? Ну то йди під три чорти! Сучка ти чи ні, мені байдуже. Подумай про те, що я тобі сказав, гарненько подумай. Ми ще поговоримо про це». — «Небезпремінно».