Чоловік сів за вільний столик, відсьорбнув пива, роззирається. Аж ось його нога наштовхнулася на якийсь предмет, який лежав на підлозі біля стіни, він нахилився, ти диви, револьвер, хтось викинув, непогано, тепер маю два. На кожен вказівний палець по одному, а коли Господь Бог запитає, навіщо, то скажу: якщо на землі не довелося в каретах поїздити, то бодай на небо паном завітаю. І цю облаву влаштували абсолютно правильно. Хтось із поліцейського начальства ситно й смачно поснідав і вирішив, що сьогодні слід провести велику облаву, щоб газетам було про що писати. Нехай і нагорі побачать, що ми тут не сидимо без діла, а може, хтось просто хоче, щоб йому підвищили зарплатню, а його дружині потрібне нове хутряне манто, от вони і хапають людей, та ще й у п'ятницю, коли людям виплачують зароблені гроші.
Чоловік не знімає капелюха, права рука в нього у кишені, та й ліву він виймає з кишені лише тоді, коли хоче знову пива хильнути. Агент у зеленому мисливському капелюшку з китичкою пройшов через залу, підганяючи відвідувачів, які ще залишилися, скрізь на підлозі валялися порожні пачки з-під цигарок, обривки газет, обгортки від шоколаду: закінчуйте, зараз поїде остання партія. Поліцай підійшов до сивого пана: «Ви вже розрахувалися?» А той буркнув собі під ніс, дивлячись просто перед собою: «Я щойно зайшов». — «Даремно ви це зробили, але раз уже зайшли, доведеться вам проїхатися з нами». — «То вже моя справа». Агент, міцний, доволі кремезний чоловік, оглянув його з голови до ніг, що за тип, ну і погляд у нього, з ним можуть виникнути проблеми. Поліцай мовчки спустився сходами вниз, але, обернувшись, зустрів палаючий погляд сивого пана, ну і погляд, з ним явно щось не так. Іде до дверей, де стоять інші поліцаї, про щось пошепотівся з ними, і всі разом знову повернулися до кнайпи: «А тепер усі, хто ще залишився, мають піти з нами». Кельнер сміється: «Наступного разу беріть і мене, я хочу подивитися, що там за катавасія у вас в управлінні». — «О, через годину матимете знову купу роботи, дивіться, під дверима вже стоять ті, хто були в першій партії, і рвуться досередини».
«Давайте, пане, ви також маєте пройти з нами». Це він до мене. Наречену коли маєш і їй сильно довіряєш, ти питань не задавай, лиш цілуй і обнімай[225].
Сивий пан і не ворухнеться. «Ви що, недочуваєте? Кажу ж вам, піднімайтесь і ходімо з нами». Мені тебе весна послала, та перш ніж я тебе спізнав, то від кохання геть охляв. Нехай їх більше підійде, одного мені замало, у мене екіпаж на п'ятеро коней.
Сходами тупотять троє поліцейських, перший уже піднявся, кілька агентів біжать через залу, попереду молодий довготелесий комісар, вони поспішають. Годі мене цькувати, на мене вже достатньо полювали, я зробив усе, що міг, людина я чи не людина?
Він витяг з кишені ліву руку й, не підводячись, вистрілив у першого поліцейського, який з лютим виразом обличчям кинувся до нього. Бабах! Ось так завершили ми на землі всі справи і котимося в пекло ми тепер з фанфарами і барабанним боєм.
Поліцай хитнувся вбік, Франц підхопився, метнувся до стіни, але решта гуртом накинулися на нього. Ну й чудово, всі сюди. Він підняв руку, хтось спробував схопити його ззаду, Франц відштовхнув його плечем, аж тут на нього посипався град ударів — по руці, по обличчю, по голові, знову по руці. Рука, рука, в мене і так лише одна рука, вони мені ще й цю зламають, що мені робити, вони мене до смерти заб'ють, спершу Міца, а тепер і я. Все це ні до чого. Все даремно, все даремно!
І повалився на землю біля самих перил.
Не встигнувши ще раз вистрелити, упав наш Франц Біберкопф. Здався, прокляв життя, склав зброю. І тепер лежить.
Агенти поліції та патрульні відсунули вбік стіл і стільці, схилилися над ним, перевернули на спину, чоловік має штучну руку, два револьвери, а де його документи, ти диви, він у перуці. Коли його потягли за волосся, Франц Біберкопф розплющив очі. Смикають його, піднімають за плечі, поставили на ноги, він може стояти, мусить стояти, насунули йому на голову капелюха. Всі інші вже сиділи у вантажівці, коли з кнайпи вивели Франца Біберкопфа з лівою рукою на прив'язі. На Мюнцштрасе рейвах, купа людей, у кнайпі хтось стріляв, дивись, он його ведуть, того, що стріляв. Пораненого патрульного вже забрала швидка.
Це якраз та вантажівка, на якій о пів на десяту виїхали комісари та кримінальні агенти й агентки, тепер вони їдуть назад, Франц Біберкопф також там сидить, янголи його полишили, я вже повідомляв вам про це. У дворі управління поліції вивантажують партії затриманих. Вузькими сходами вони підіймаються нагору, потім їх ведуть широким, довгим коридором, жінок заводять в окрему кімнату, ті, кого відпустили і з чиїми паперами все було гаразд, мають пройти ще одну перевірку, агенти обшукують їх з голови до ніг, промацують штани, оглядають черевики, чоловіки сміються, в коридорі лайка і тиснява. Молодий комісар та підлеглі походжають коридором й заспокоюють людей, треба ще трішки потерпіти. На всіх дверях стоять патрульні, до вбиральні відпускають тільки у супроводі поліцейських.