Санітар розчув лише одне слово «знову» і ллє йому ще трохи теплого вина в розтулений, пересохлий рот. Франц мусить пити, що ж йому ще залишається?
Тісто стоїть у розпеченій печі, тісто підходить на дріжджах, береться бульбашками, хліб підіймається, рум'яніє.
Голос Смерти, голос Смерти, голос Смерти:
Яка користь із сили, яка користь з того, щоб бути пристойним, о так, о так, поглянь на неї. Збагни і покайся.
Франц позбувається всього, що мав. Собі не залишає нічого.
Тут слід описати, що таке біль і страждання. Біль пече й роз'їдає. Адже це біль, який прийшов до нього. Часто біль змальовують у віршах. Цвинтарі щодня бачать біль.
Тут слід описати те, що з Францом Біберкопфом робить біль. Франц не витримує його, він здається, він приносить себе в жертву болю. Він кидається в палаюче полум'я, щоб загинути, щоб бути знищеним, щоб розвіяли попіл його. Тут буде віддано належне тому, що з Францом Біберкопфом робить біль. Тут ідеться про біль, що знищує, про біль, що скручує в баранячий ріг, рубає під корінь, валить додолу, розчиняє — ось що робить біль.
Для всього свій час, час душити і час лікувати, час руйнувати і час будувати, час плакати і час сміятися, час нарікати і час танцювати, час шукати і час втрачати, час дерти і час зашивати. А тепер час душити, час нарікати, час шукати і час дерти[235].
Франц доходить краю і чекає на Смерть, на милосердну Смерть.
Він собі думає: наближається Смерть, Смерть милосердна, вона покінчить з усім. Франц тремтить, коли над вечір знову сидить у ліжку, щоб зустріти її.
І вдруге прийшли до нього ті, які ополудні звалили його на землю. Франц каже: нехай все станеться так, як і має бути, я, Франц Біберкопф, піду з вами, візьміть мене із собою.
Дрож охоплює його, коли він дивиться на жалюгідного Людерса. За ним волочить ноги лиходій Райнгольд. Дрож охоплює його, коли він чує Ідині слова, коли він бачить Міцине обличчя, так, це вона, тепер уже все завершено. Франц плаче і плаче, я винний, я — нелюд, я — тварюка, чудовисько.
Цієї вечірньої години помер Франц Біберкопф, колишній вантажник, грабіжник, сутенер і вбивця. В ліжку тепер лежить хтось геть інший. Той інший має ті самі документи, що й Франц, і виглядає він, як Франц, та в новому житті він має нове ім'я.
Таким був шлях Франца Біберкопфа до погибелі, який я хотів описати, починаючи з того, як він вийшов з Теґельської тюрми, й до того часу, як він сконав у психіатричній лікарні Бух узимку 1928–1929 року.
Тепер я ще хочу подати звіт про перші години і дні нової людини, яка має ті самі документи, що й він.
На пустирищі, попід червоними стінами психіатричної лікарні та на полях лежить брудний сніг. І ніяк не змовкає барабанний бій. Програла блудниця Вавилон, переможниця Смерть жене її геть під барабанний бій.
Блудниця влаштувала страшенний галас, кляне її, бризкає слиною, кричить: «Для чого він тобі потрібний, що ти з нього матимеш, із того Франца Біберкопфа, ну й клопочися тепер з ним, з цим Ґотлібом Шульце[236]».
Смерть вибиває барабанний дріб: «Мені не видно, що там у тебе в чаші, ти, гієно. Але чоловік на ім'я Франц Біберкопф ось тут, і я його повністю знищила. Та оскільки він сильний і добрий, нехай візьме собі нове життя, геть з дороги, нам обом тут уже нічого робити.
А та все впирається і далі кляне її, а Смерть тим часом вирушила в дорогу, її величезний чорний плащ тріпоче за спиною, виринають і зникають картини й пейзажі, пропливаючи повз неї, огортають її від ніг до грудей. А довкола Смерти — крики, постріли, гуркіт, тріумф і торжество. Тріумф і торжество Смерти. Звір під Блудницею пручається, здиблюється.
Річка Березіна[237], легіони на марші.
Легіони переходять через замерзлу Березіну, крижаний холод, крижаний вітер. Вони прибули з Франції, їх веде великий Наполеон. Завиває вітер, мете завірюха, дзижчать кулі. Вони прориваються по кризі, атакують, падають. І постійно звучать вигуки: «Слава імператору, слава імператору!» Жертва, ще жертва, ось вона — Смерть!
А ось уже котяться ешелони, гримлять гармати, рвуться ручні гранати, ураганний вогонь, Шемен-де-Дам[238], Ланґемарк[239]. Вітчизно, спокій зберігай, Вітчизно, спокій зберігай[240]. Засипані бліндажі, скошені кулями солдати. Смерть розгортає свій плащ і співає: «О так, о так!»
237
Березіна — річка в Білорусі, притока Дніпра. Відома завдяки битві, що відбулася тут 26–28 листопада 1812 року, коли російськими військами під командуванням Вітґенштайна та Чичагова було розбито рештки армії Наполеона Бонапарта.
238
Шемен-де-Дам — дорога у французькому департаменті Ена, тут відбулося декілька кровопролитних битв Першої світової війни.
239
Ланґемарк — бельгійське містечко, біля якого 10 листопада 1914 року відбулася одна із запеклих битв Першої світової війни, міфологізована в часи Ваймарської республіки та націонал-соціалізму як приклад німецької звитяги.