Він увесь тремтить, поки їсть. Жінка плаче в сусідній кімнаті, потім вони разом п'ють каву біля плити. «Кава в зернах, Паулю». Принюхався до чашки: «Таки справді».
Франц Біберкопф зник. Того дня, як він одержав листа, Ліна по обіді пішла до нього додому. Вона хотіла зробити йому сюрприз — покласти на ліжко камізельку, яку сама сплела. І ось сидить чоловік удома, тоді як йому треба йти торгувати, особливо зараз, у передріздвяну пору, сидить собі на ліжку, присунув до нього стіл і колупається у будильнику, розібрав на дрібні деталі. Вона спершу лякається, що він удома й може дочасно побачити камізельку, але він на неї й не гляне, витріщається тільки на стіл та на свій будильник. Їй це до речі, вона може хутенько сховати камізельку біля дверей. А він так словом і не прохопився, що це з ним таке, з похмілля він, чи що, й що це за дивний вираз обличчя, таким вона його ще не бачила, й колупається у своєму старому будильнику, як сновида. «Будильник же був справний, Франце». — «Ні, ні, він був несправний, постійно дзижчить і невчасно дзвонить, я вже розберуся, в чім тут річ». Поколупався ще трохи в будильнику й облишив, натомість взявся у зубах длубатися; а на неї навіть не гляне. Стривожена його незрозумілою поведінкою, вона пішла собі додому, нехай, думає, виспиться. І от навідалася ввечері, а його немає. Розрахувався за помешкання, спакував речі, все прихопив із собою — і гайда. Хазяйка нічого не знає, він віддав їй плату за квартиру і сказав, щоб вона записала в його картці, що він у від'їзді. Напевне, довелося вшиватися від когось, га?
Після цього минуло двадцять чотири жахливі години, поки Ліна нарешті розшукала Ґотліба Мека в надії, що він допоможе. Той також переїхав на іншу квартиру, тож Ліна все післяобіддя бігала від кнайпи до кнайпи, аж поки знайшла його. Але він нічого не знає, та що може трапитися з тим Францом, він же міцний хлоп і не дурний, куди він подінеться. Може, втрапив у якусь халепу? Цього бути не може, Франц не такий. Може, Ліно, ви з ним посварилися? Та де там, нічого такого, я йому ось камізельку сплела. Наступного дня по обіді Мек таки йде до хазяйки, Ліна напосідала, тож довелося піти. Так, Біберкоп стрімголов вибрався з квартири, такий завжди був привітний, і того ранку також, отже, що не кажи, а тут щось негаразд; всі свої речі позабирав, і нитки не залишив, ось зайдіть подивіться. Мек сказав Ліні, щоб та не хвилювалася, він сам розбереться. Він задумався і, як досвідчений гендляр, одразу збагнув, звідки вітер віє, тож пішов до Людерса. А той сидить у своєму барлозі й бавить мале дівча. А де Франц? Та десь переховується, кинув його, навіть ще винний залишився, Франц, мовляв, забув з ним розрахуватися. У це Мек аж ніяк не може повірити, вони розмовляють добру годину, з Людерса годі щось витягти. А ввечері вони — Мек і Ліна — заскочили його у кнайпі навпроти його будинку. І тут справа трохи прояснилася.
Ліна хоч і ридала, але дещо таки згадала. Людерс таки має знати, де Франц, адже вони бачилися вранці, Франц точно щось сказав йому, хоча б одне слово. «Нє, він нічо не сказав». — «Значить, з ним щось сталося». — «Та шо з ним могло статися? Кудись уліз, а потім здимів, та й по всьому». Нікуди він не влазив, Ліна Людерса й слухати не хоче, нічого поганого він не зробив, можу дати голову стяти, що нічого він не зробив, доведеться заявити в поліцію. «Ти думаєш, він заблукав, як у лісі, а вони його гукати стануть!» — регоче Людерс. А мала товстушка лементує: «Що ж нам тепер робити? Що ж нам робити?» Аж доки Меку, який зазвичай відсиджується й щось собі міркує, все це остобісіло й він кивнув Людерсу, мовляв, давай вийдемо, є справа. Він вирішив побалакати з Людерсом наодинці, бо інакше не буде з того пуття. Людерс вийшов за ним на вулицю. Ідуть вони по Рамлерштрасе в напрямку до Ґренцштрасе, мирно собі розмовляють.