Третій поверх: домоврядник та дві подружні пари товстунів, брат зі своєю дружиною та сестра зі своїм чоловіком, а ще у них є хвора дочка.
Четвертий поверх: чоловік шістдесяти чотирьох років, полірувальник меблів з лисиною. З ним проживає та веде господарство його розлучена дочка. Щоранку він із гуркотом спускається сходами, в нього слабке серце, невдовзі за станом здоров'я вийде на пенсію [склероз коронарних судин, Myodegeneratio cordis[71]]. Раніше він займався греблею, а тепер що? Вечорами читає газету, пахкає люлькою, а дочка тим часом на сходах, певна річ, пліткує із сусідками. Дружини в нього немає, померла сорокап'ятирічною, була моторна й гаряча, завжди така ненаситна, ну, ви розумієте, та якось вона вскочила в халепу й нікому нічого не сказала, а в неї, можливо, вже за рік-два клімакс міг би початися, от вона й пішла до однієї бабці, а від неї — в лікарню, і звідти вже не повернулася.
По сусідству мешкає токар, йому вже під тридцять, з маленьким хлопчиком, одна кімнатка і кухня, жінка також померла, сухоти, він також кашляє, хлопчик вдень у дитсадку, ввечері він його забирає. Коли малий лягає спати, чоловік заварює собі чай на травах, а потім майструє радіо, він очолює товариство радіолюбителів і не ляже спати, поки не закінчить збирати чергового приймача за новою схемою.
На тому ж поверсі: кельнер зі своєю співмешканкою, мають кімнату і кухню, скрізь чистота, газовий ріжок зі скляним абажуром. Кельнер зранку до другої вдома, він відсипається та грає на цитрі, а в цей час адвокат Левенгунд бігає коридорами в чорній мантії між Першим, Другим і Третім земельними судами, з адвокатської кімнати в адвокатську кімнату, в залу судових засідань, із зали судових засідань, справу відкладаємо, я подаю клопотання про прийняття рішення за відсутности відповідача. Наречена[72] кельнера працює на контролі в одному універмазі. Принаймні, так вона каже. А цього кельнера, коли він був одружений, жінка зраджувала направо й наліво. Але щораз їй вдавалося його заспокоїти, аж поки він нарешті не втік від неї. Винайняв собі куток, де міг лише переночувати, й постійно бігав до дружини, а коли вони нарешті розлучалися, під час судового розгляду винною стороною визнали саме його, оскільки він нічого не міг довести, а отже, безпідставно покинув дружину. Потім у Гоппенґартені[73] він познайомився з теперішньою, яка там полювала на чоловіків. То була панійка того самого штабу, що й перша, тільки спритніша. А він і тепер нічого не помічає, коли його наречена ледь не щотижня їде у відрядження, і відколи це контролерки з крамниці їздять у відрядження. Вона, бачте-но, на особливому рахунку у начальства. А зараз він сидить на своїй канапі, обгорнув голову мокрим рушником, плаче, і їй доводиться за ним доглядати. Він поковзнувся на вулиці й так упав, що навіть не міг одразу підвестися. Принаймні, так він каже. Напевне, хтось йому натуркотів-таки щось у вуха. Вона не йде на так звану роботу. Невже він щось запідозрив, було б шкода, такий милий дурник. Нічого, якось ми з ним уладнаємо.
На самій горі — торговець тельбухами, там, звісна річ, кепсько тхне, а ще багато дитячого крику та алкоголю. Нарешті, поряд живе пекар зі своєю дружиною, вона працює в друкарні накладальницею і страждає на запалення яєчників. Що ж вони обоє мають від життя? Ну, по-перше, одне одного, часом ходять до театру чи кіно, як минулої неділі, а ще на те чи те засідання якого-небудь товариства чи на гостину до його батьків. І більше нічого? Гей, пане, а чого це ви чіпляєтесь? Ну, є ще чудова погода, а також негода, а ще трапляються поїздки за місто, а ще можна погрітися біля пічки, смачно поснідати й таке інше. А що ви самі маєте від життя, пане капітане, чи ви, пане генерале, чи ви, пане жокею? Не дуріть самих себе!
72
Наречена