Франце Біберкопфе, щось ти зовсім попустив, чим усе це закінчиться? Отак вилежуватися цілісінький день і якщо не дрімати, то перехиляти чарку!
А кого обходить, що я роблю. Хочу подрімати, то й дріматиму до післязавтра і з місця не зрушу. Він гризе нігті, стогне, крутить головою на мокрій від поту подушці, шморгає носом. Ось так лежатиму до післязавтра, якщо захочу. Якби ж тільки хазяйка нормально топила. Така лінива, думає тільки про себе.
Він відвертається від стіни, на підлозі якась каша, ціла калюжа — блювотиння. Напевне моє! Й що тільки чоловік у своєму шлунку носить. Бе! У сірому закутку павутиння, але миші в нього не ловляться. Хочеться пити. А кого це обходить? А ще поперек болить. Заходьте, пані Шмідт. Крізь павутиння згори [чорна сукня, довгі зуби]. Та це ж відьма! [Упала зі стелі]. Бе! Якийсь бовдур нещодавно спитав мене, чого я постійно стовбичу вдома. А я сказав йому, по-перше, дурню ви такий, це вас аж ніяк не обходить, а по-друге, я вдома лише з восьмої до дванадцятої. Чого б це мені сидіти у цій норі? А він каже, що просто пожартував. Що це за жарти такі? А Кауфман і собі підпрягається, те саме торочить, ну то хай удвох і з'ясовують, чого я дома сиджу. Я, напевне, почекаю до лютого, до лютого або до березня, так, краще до березня.
— Ти віддав своє серце природі? Ні, свого серця я їй не віддав. Хоча, коли я стояв біля підніжжя альпійських велетів або лежав на березі рокітливого моря, мені здавалося, ніби прадавній дух природи хоче підхопити мене і понести кудись далеко. Моє єство рвалося вгору й зливалося з хвилями прибою. Моє серце було приголомшене, але я не залишив його ні там, де гніздяться орли, ні там, де рудокопачі добувають скарби, заховані у земних глибинах.
— Де ж тоді ти залишив серце? Ти віддав його спорту? Загубив у вируючому потоці молодіжного руху? У пристрасній політичній боротьбі?
— Ні, там я його не залишив.
— Отже, ти нікому його не віддав? Отже, ти належиш до тих людей, які нікому не віддають свого серця, а бережуть його для себе, консервують і муміфікують?
Шлях до надчуттєвого світу, публічні лекції. Поминальна неділя: Чи все кінчається зі смертю? Понеділок, 21 листопада, 8 година вечора: Чи ще можна сьогодні вірувати? Вівторок, 22 листопада: Чи може людина змінитися? Середа, 23 листопада: Хто праведний перед Богом? Особливу увагу звертаємо на декламаторію «Павло»[74]. Неділя, початок о сьомій сорок п'ять.
Добривечір, пане пасторе. Я робітник Франц Біберкопф, працюю різноробом. Раніше я був вантажником меблів, а тепер безробітний. Я, власне, хотів у вас запитати, чи не порадите чогось помічного проти болів у шлунку? Мене постійно діймає печія. Ой, ось знову! Бе! В роті страшенно гірко. Звичайно, це від того, що я забагато п'ю. Перепрошую, ви вже вибачте, що я з вами так просто на вулиці заговорив. Ви ж на службі, а я заважаю. Але що мені робити з цією печією? Адже християнин повинен допомагати ближньому своєму. Ви добра людина. До раю мені вже не втрапити. Чому? А ви запитайте пані Шмідт, яка постійно звідкілясь із стелі спускається. Заходить і потім іде собі, а мені вставати треба. Але мені ніхто не мусить давати вказівок. Хто злочинець, а хто ні, я й сам чудово розберуся. Моя честь у вірності. Ми Карлу Лібкнехту на вірність присягнули і руку Розі Люксембург ми простигли. Я таки потраплю в рай, коли помру, а вони уклякнуть біля моєї могили і скажуть: це Франц Біберкопф, його честь у вірності, справжній німець, різнороб, його честь у вірності, високо майорить наш прапор чорно-біло-червоний[75], усе це він носив у своєму серці, він не став злочинцем, як інші чоловіки, які називали себе німцями, а самі дурили своїх ближніх. Якби я мав ножа, я вгородив би того ножа в нього. Так і зроблю! [Франц вовтузиться в ліжку, вимахує руками.] Ой, хлопче, до чого ж ти дійшов, зібрався до пастора на сповідь бігти! Хлопче, хлопче! Що ж, біжи, якщо вже так кортить, якщо хочеш накаркати. Честь у вірності, пане пасторе, не стану я таким собі руки бруднити, честь мені дорожча, а таким негідникам навіть у тюрмі не місце; адже я був там, знаю там усе, як свої п'ять пальців, чудове місце, перший клас, не для таких негідників, як він, мерзотників туди не беруть, навіть перед своєю жінкою йому не соромно, та що казати, навіть перед усім світом.
Це як двічі два — чотири, немає що й казати.
Ви бачите перед собою чоловіка, вибачте, що турбую, адже ви на службі, але в мене так шлунок болить. Ні, спробую якось себе опанувати. Склянку води, пані Шмідт! От наволоч, скрізь свого носа пхне.
75
Чорно-біло-червоний прапор — прапор Кайзерівського райху на відміну від чорно-червоно-золотого республіканського прапора, який нині є офіційним прапором Німеччини